Історична замальовка, що подається увазі ласкавих читачів нині, відбулася в місті Луцькому 450 років тому. Тогочасним міщанам випадок точно не видавався смішним, одначе з висоти більш ніж чотирьох століть можемо оцінити почуття чорного, а навіть дуже чорного гумору славетних міщан, урядників маґістрату. 

Події, до слова, діялися на Великдень 1566 року. У дім луцької міщанки Стехни Попкової «на вулиці Жидівській» завітав турецький купець. Чоловік, провадячи свої гендлярські справи в Луцьку, вирішив, що не зле було б скуштувати тут якогось напою. Лучани в тому часі вже отримали привілей на монопольне шинкування, відтак заморський гість в господі жінки шукав харчу-напою для спожиття і насолоди. Замість цього, як оповідають документи, спричинив конфлікт. У словесній перепалці, а згодом бійці із луцькими євреями, непроханий гість віддав Богу душу.

Винуватцем згодом визнали караїма Шмойла Гошвича. Одначе довести його провину було складно. Надто швидко все відбулося і виглядало так, ніби звинуватили першого ліпшого за критерієм присутності у визначеному місці в певний час. Судити новоспеченого вбивцю способилися маґістратські урядники. Щоправда, не зовсім зрозуміло чому – караїми, як і євреї, тоді підлягали окремому суду. Імовірно, таким чином міський уряд  утверджував свої позиції в місті. Силою забравши підсудного від замкових служебників, Шмойла посадили до підземелля війтівського дому на Ринку. А для того, аби караїм швидше зізнався, використали дотепно-страшнуватий засіб психологічного тиску – лишили в темниці кількаденний труп небіжчика.

Чим завершилася справа, невідомо.

 

В'язниця в замку Любарта. Сучасна реконструкція