Дружина як муза. Сюжет полотен художника-примітивіста Каміля Бомбуа
Художники доволі часто зображували своїх дружин і коханих, але роботи майстра наїву Каміля Бомбуа складно поставити в один ряд із цими портретами. Картини Бомбуа скоріш нагадують скандальне полотно Гюстава Курбе «Походження світу», побачивши яке декотрі відвідувачі Музею Орсе у Парижі ще й тепер червоніють.
«Каміль Бомбуа поєднаний із життям енергійно-мужньо й хтиво-чуттєво. Його мистецтво не підсилює зовнішні риси, а гіперболізовано яскраво демонструє досвід, що пережив при зустрічі з побаченим», — Вільгельм Уде, арт-критик і колекціонер
Історія Бомбуа-художника почалася так само, як історії багатьох майстрів наїву: самоучка, що займається живописом задля задоволення і заробляє на життя прозаїчнішим ремеслом. Бомбуа працював на фермі, був силанем у цирку, землекопом, метробудівником і мотальником.
Свої перші картини він продавав на вулицях Монмартра, де його й помітив журналіст Ноель Бюро. Завдяки цій зустрічі роботи Бомбуа з’явилися у журналі Rythme et Synthèse.
Пізніше чимало з них придбав Вільгельм Уде, що колекціонував полотна художників-примітивістів. Починаючи з 1920-х Бомбуа бере участь у виставках, а після Другої світової війни стає таким відомим, що його роботи купують знамениті музеї світу.
«Бомбуа був ніжним і водночас грубим, із так само чистим і чесним поглядом, як і його живопис. Він помер у 1970 році, практично зневаженим», — Флоран Фельс, журналіст
Бомбуа писав пейзажі, натюрморти, циркові сцени, але, певне, головною темою в його творчості була дружина — Євгенія Крістоф. «Енергійно-мужньо і хтиво-чуттєво» художник зображує її найінтимніші місця. Він чи не єдиний у групі примітивістів пише ню.
Кумедні сюжети з повсякденного життя змушують посміхатися, даруючи автору зайву відвертість сцен. Художник спостерігає — і ми бачимо те, що бачить він. Завдяки кадруванню, світлу або фронтальному зображенню Бомбуа спрямовує погляд то на груди, то на сідниці, то на геніталії моделі.
«Лише в роботах Бомбуа реальність є сенсом існування, метою в собі. Він зображує справжнє життя — те, що він бачить, те, що він любить», — Вільгельм Уде, арт-критик і колекціонер
Можливо, саме так доісторичні люди створювали своїх Венер: без удаваної скромності, прищепленої релігійною мораллю, захоплюючись тим, що змушувало їхні серця битися частіше.
