Для чого потрібні годинникові вежі?

Джерело: ВВС

Сьогодні будь-яка людина може дізнатися час із точністю до секунди. І ми сприймаємо це як належне, адже можливостей безліч - від звичайних годинників і телефонів до екранів комп'ютерів і цифрових радіостанцій.

Раніше час підказували годинники, що розміщувались на міських вежах. Спочатку вони не мали циферблатів і тому "ховалися" всередині будівлі, а їхній потужний дзвін було чути здалеку.

У середні віки європейські міста будували високі й масивні годинникові конструкції, це був своєрідний тренд. Пізніше вони стали символом важливих національних подій.

Нині, коли за вікном XXI століття, годинникові вежі часто не виконують свою первісну функцію. То чому ж ми не відмовляємось від них, а навпаки - бережемо, ремонтуємо, і навіть присвячуємо сторінки у соцмережах?

Старий Джо з Бірмінгема

Старий Джо - найвища серед британських годинникових веж, що стоять окремоКопирайт изображенияGETTY IMAGES
Image captionСтарий Джо - найвища серед британських годинникових веж, що стоять окремо

100-метрова меморіальна вежа Джозеф Чемберлен, яку в народі прозвали Старий Джо, - найвища в Британії годинникова вежа, що стоїть окремо.

Вона з'явилася на початку XX століття в університеті Бірмінгема і має ім'я одного з найвпливовіших політиків Вікторіанської Англії.

"Старий Джо ніколи не припиняв позначати час ударами свого дзвону. Він і нині служить людям", - каже Метт Коул, викладач історії в університеті.

ВежаКопирайт изображенияUNIVERSITY OF BIRMINGHAM

"У ті часи це була своєрідна реклама. Гадаю, ідея полягала в тому, щоб люди, які проходили повз або їхали потягом, що прямував до Бірмінгема, зацікавились і запитали: "Що це за штука така?"

Вежу добре видно за багато миль, вона є символом університету.

Яким би поганим не був твій день на роботі, завжди втішно, коли виходиш і бачиш годинник у міських сутінках".

Січень 1939Копирайт изображенияHUMPHREY SPENDER/GETTY IMAGES
Image captionЦя вежа височіє над університетом Бірмінгема вже понад століття

Старий Джо має навіть власну сторінку у Twitter і 7 тисяч підписників.

Годинник є невід'ємною частиною університетських свят, зокрема випускних. Це - ідеальний майданчик для церемоній, а його сяючий циферблат, як вважають, був джерелом натхнення під час створення Дж. Р. Р. Толкіном "Ока Саурона" в трилогії "Володар перснів".

"Тут я зустрів свою дружину"

Стів і Джанет ШорніКопирайт изображенияSTEVE SHORNEY
Image captionСтів і Джанет Шорні познайомилися біля Ювілейної вежі у Веймуті 1968 року

Годинникові вежі припинили бути головним орієнтиром часу, але залишаються зручним майданчиком для зустрічі з друзями.

Так, для Стіва Шорні з Бристоля Ювілейна годинникова вежа у Веймуті - особливе місце, адже там він зустрів жінку, яка стала його дружиною.

"Далекого 1968-го я і двоє моїх друзів вирішили провести вікенд у Веймуті, - розповідає чоловік. - Грошей у нас не було, тож ми подорожували автостопом. А щоб не заблукати, домовились зустрітись біля Ювілейної годинникової вежі".

Поки чекали, побачили двох дівчат, і не довго думаючи, запросили їх на побачення.

"Коли я повернувся додому після того вікенду, сказав батькам:" Гадаю, я зустрів дівчину, з якою одружуся", - ділиться спогадами Стів.

Ювілейна годинникова вежаКопирайт изображенияGETTY IMAGES
Image captionЮвілейну годинникову вежу подарував Веймуту депутат Генрі Едвардс 1887 року на відзнаку золотого ювілею королеви Вікторії

Стів і Джанет разом вже 51 рік, 48 з яких - у шлюбі.

"Ми доволі часто їздимо до Веймута, сідаємо під вежею і згадуємо: "Ось тут все й почалося, коли я тебе побачив. Тепер у нас двоє дітей і троє онуків, - розповідає чоловік. - Джанет також із Бристоля, а у Веймуті відпочивала з подругою. Двоє з Бристоля зустрілися у Веймуті, і це - звичайно, доля.

"Коли проб'є п'ята, маєш бути вдома"

Ivor

Якщо у великих містах, як Бірмінгем, є кілька пам'яток, що є предметом гордості своїх мешканців, то у містечках і селах годинникова вежа - це зазвичай головна частина місцевої ідентичності.

Таким є містечко Камборн в графстві Корнуолл.

"Годинник - це частина нашої культури, історії і навіть поведінки, - розповідає Айвор Коркелл, який народився і все життя прожив у Камборні. - Пам'ятаю, як у дитинстві мама завжди наказувала: коли проб'є п'ята, маєш бути вдома. Це час вечірнього чаю.

А от з обідом було складніше, адже нам малим потрібно було порахувати до 12, а це не завжди виходило. Тому деякі діти приходили додому об 11:00 - на годину раніше".

Міську годинникову вежу у Камборні називають маленьким БеномКопирайт изображенияCAMBORNE TOWN COUNCIL
Image captionМіську годинникову вежу у Камборні називають маленьким Беном

Годинник для їхньої вежі розробила компанія Dent, і це - джерело особливої гордості для місцевих.

Адже саме Dent розробила механізм лондонського Біг-Бена, що "мешкає" у вежі Елізабет у будівлі британського парламенту.

Годинник у Камборні часто називають маленьким Беном.

У Мартіна Вайтлі, який виріс у Корнуоллі, з цим годинником пов'язані особливо теплі спогади. Його батько свого часу працював у вежі - заводив та чистив годинниковий механізм.

Мартін Вайтлі допомагав батькові заводити годинникКопирайт изображенияМАРТІН ВАЙТЛІ
Image captionМартін Вайтлі допомагав батькові заводити годинник

"Пам'ятаю, як разом з татом підіймалися внутрішніми сходами, щоб завести нашого красеня, - розповідає він. - Механізм працював завдяки силі тяжіння двох гир. Велика приводила в дію дзвони, а мала - стрілки циферблату.

Я напружувався і прикладав всю силу свого маленького тіла, щоб провернути ручку механізму. А тато робив це однією рукою і здавався мені суперменом".

Годинникова вежаКопирайт изображенияCAMBORNE TOWN COUNCIL
Image captionВежу мешканцям Камборна подарував місцевий землевласник Джон Френсіс Бассет у 1866 році

"Це старий механічний годинник, молодший брат Біг-Бена, був і залишається важливою частиною нашого міста, - каже Айвор. - Ми ходимо повз нього, насолоджуємося його виглядом і, звичайно, звіряємо за ним час.

Коли, приміром, поспішаєш на автобус, завжди орієнтуєшся на нього. А його дзвін чути на все місто".

Спогад на тілі

Тату ДевідаКопирайт изображенияДЕНІЗ КАФЛАН
Image captionДевід Кафлан залишив спогад про своє весілля у вигляді тату Ювілейної вежі Веймута

Деяким людям годинникова вежа нагадує про щасливі та важливі моменти в житті.

Деніз Кафлан та її чоловік Девід одружилися в 2016 році на набережній Веймута, поруч з Ювілейною вежею приморського міста.

Вежа, 1900 рікКопирайт изображенияUNIVERSAL HISTORY ARCHIVE/GETTY IMAHES
Image captionГодинникову вежу у Веймуті побудували на честь золотого ювілею правління королеви Вікторії

"Девід навіть запропонував набити тату із зображенням Ювілейної вежі як спогад про наше весілля, - розповідає Деніз. - Якось ми проходили повз вежу і він просто сказав: може, зробити тату з цим годинником.

А я жартома додала: зроби, але хай тоді він показує 3 години - час, коли ми одружилися. Так він і зробив!"

Denise and her husband DavidКопирайт изображенияDENISE COUGHLAN
Image captionДеніз і Девід Кофлан одружилися на набережній Веймута

Для Деніз важливо, що за годинником, який продовжує показувати правильний час, доглядають.

"Ювілейна вежа завжди тут стояла, - каже вона. - Моя мама досі живе у Веймуті. Люблю це місто і часто до нього повертаюся.

Вежа стоїть посеред набережної, ви її не минете. І мені це подобається".


Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Коментарі