Починаючи з 430 р. до н.е. громадянський кодекс передбачав смертну кару за єресь. особливого розквіту інквізиція набула протягом наступних століть. Кожен, на кого впала бодай найменша підозра, змушений був доводити свою невинуватість або бути покараним церквою. А всім без винятку представникам судочинства належало співпрацювати з інквізицією під страхом відлучення від церкви.

З другої половини XVIII ст. інквізиція стала переважно політичною організацією. В епоху краху французької монархії і наполеонівських воєн положення інквізиції не було особливо міцним, проте з тим більшою енергією вона боролася проти революційних ідей.

Наполеон скасував інквізицію, але з падінням імперії 1814 року її було відновлено. "Реставрована" інквізиція діяла більш помірно, під час революційних подій 1820 року її скасували вдруге. Останнього єретика було засуджено і спалено 1826 року у Валенсії. Ця подія викликала невдоволення всієї Європи. Після втручання папи діяльність іспанської інквізиції було остаточно зупинено.