Волинський весільний фольклор – сукупність оригінальних та давніх за походженням обрядів, які первісно відігравали важливу роль: дотримання цих обрядів мало гарантувати насамперед народження дітей, а також злагоду та достаток у новій сім’ї. Деякі весільні обряди були спрямовані на звеличення нареченої, підкреслення її вроди та моральних чеснот, а також зосереджували увагу на переході нареченої зі статусу дівчини в статус заміжньої жінки, якому притаманна не безтурботність, а заклопотаність хатньою роботою, господарством, іноді непростими взаєминами з чоловіком та його родиною.
На півдні Волинської області досі збережений весільний обряд корýни, (курýни, корони), під час якого урочисто підкреслювалася краса та чесність нареченої, а також наголошувалося на тому, що її дівоцьке життя вже закінчилося, а попереду – нелегкі будні в родині чоловіка, як співалося в одній із волинських весільних пісень: «ні до дівочок, ані в таночок, но в радоньку з бабами».
Після прибуття нареченого до нареченої між сватами (товаришами нареченого) та дружками (подругами нареченої) відбувався обмін терéмцями – невеликими гілками, прикрашеними квітами. Після такого обміну старший сват починав читати корýну – віршоване звертання до молодої та дружок, під час якого дружки стояли за столом поруч із молодою, а молода сиділа за столом, злегка схиливши голову на хліб, що лежав на столі. Оскільки вірші нагадували про прощання з дівоцтвом, молодій дозволялося плакати, проте це не було обов’язковою вимогою. Між строфами коруни музиканти грали марш.
Після прочитання коруни відбувався торг за коруну – невелику квітку зі стрічкою, яку дружки намагалися продати сватам якомога дорожче. Коруна лежала на тарілці, після того, як свати викупили коруну, старший сват розбивав тарілку об підлогу. Поганою прикметою вважалося, якщо тарілка залишалася цілою. Під час розбивання тарілки співали:
Ой побити, таліроньку, побити, побити,
Щоб до теї дівчиноньки більше не ходити.
Після успішного продажу коруни молоду виводили з-за столу, садили на вишиту подушку, після цього мати нареченої прикріплювала коруну до зачіски нареченої під вéльоном (фатою) якомога міцніше, бо падіння коруни вважалося поганою прикметою. Після цього батьки благословляли молодят, наречені і гості вирушали до шлюбу.
Нижче наводимо текст коруни, поширений в селі Борисковичі Горохівського району в 60-х роках ХХ ст.
Добрий вечір тому, хто є в тім дому,
Старому й малому, й Богові Святому.
До столу приступаю, коруну розкладаю,
А вас, бояри, перепрохаю,
Коли буду цю коруну читати,
Прошу вас тихо стояти.
А вас, музиканти, буду щиро прохати
В кожнім пункті веселий марш грати.
Прошу грати!
Ця коруна не від мене самого,
А від пана молодого.
Прошу грати!
То ж вислухайте цю коруну,
Що я вам прочитаю.
Вона з-за Дунаю,
З далекого краю.
Прошу грати!
Дорога ця коруна, слова золотії,
Привезена в Україну панні молодії.
Прошу грати!
Вчора ми з молодим цілу ніч не спали,
Для тебе, княгине, цю коруну доставали.
Прошу грати!
Ти сьогодні, як зіронька, сяєш.
Гарним видом, білим личком весь дім украшаєш.
Прошу грати!
Ми приїхали для того,
Щоб ти не журилась,
А привезли цю коруну,
Щоб ти звеселилась.
Прошу грати!
Маю тобі, панно молодая,
Коруну віддати.
І над твоїм віночком
Паро слів сказати.
Прошу грати!
Ісус Христос носив вінок терновий,
А я приніс тобі, красна панно,
Вінок розмайриновий.
Прошу грати!
Цей вінок розмайриновий
Із рідного краю,
Моє серце умліває,
Як його тримаю.
Прошу грати!
І дорого ця коруна в нас коштує,
Но наш молодий вже нічого не шкодує.
Прошу грати!
Но не думай, не журися,
То вже так ведеться,
Що іти дівчатам заміж
Усім доведеться.
Прошу грати!
Літа твої молодії
Попливуть з водою,
І ти їх не догониш,
Бувши пташиною.
Прошу грати!
Дівчата перестануть
До тебе ходити,
І хлопці не будуть
Із танців водити.
Прошу грати!
Бо вже ті стежини поростуть травою,
Якими ти ходила, бувши дівчиною.
Прощу грати!
Не плач, не журися,
Нехай дружки плачуть,
Вони заміж хочуть,
Аж їм серця скачуть.
Прошу грати!
Не журіться, дружечки,
Прийде ця неділя,
Що ви будете кликати
На своє весілля.
Прошу грати!
Сьогодні ти між дружками,
Як тая орлиця,
А завтра ти будеш
Уже молодиця.
Прошу грати!
Тепер вже не маєш
Про що щкодувати,
А того, що маєш,
Мусиш шанувати.
Прошу грати!
Не плач, молода княгине,
Заплачеш в вівторок,
Як получиш від милого
Кулаків із сорок.
Прошу грати!
Але не бійся, молода княгине,
То я так лякаю.
Наш молодий то не зробить,
То я добре знаю.
Прошу грати!
Подивися, молода княгине,
Скільки зір на небі,
Може стілько хлопців
Ходило до тебе.
Прошу грати!
Не гівайся, молода княгине,
Що я тебе покидаю,
Бо я для дружок
Паро слів сказати маю.
Прошу грати!
Хвалилися молодої свати,
Що старша дружка хороша,
А вона у нас не варта
Пів польського гроша.
Прошу грати!
А та старша дружка
До мене моргає.
Подивіться, в запазусі
Півлітру тримає.
Прошу грати!
А та друга дружка
Щось в руці тримає.
То, напевно, ковбасу
На закуску має.
Прошу грати!
А в старшої дружки
Цицьки, як пампушки.
Два бички нассалось
Ще й музиці досталось.
Прошу грати!
А ти, друга дружка,
Дуже не журися.
Скоріш ночі дожидайся,
До свата притуляйся.
Прошу грати!
А та третя дружка
Заміж дуже хоче,
Вже шукала хлопців
У Криму і Сочі.
Прошу грати!
Якщо третя дружка
Заміж дуже хоче,
То нехай до мене
Ввечері підскоче.
Прошу грати.
А четверта дружка –
Дівчина хороша,
Так нічого прибрана,
Тільки що в галошах.
Прошу грати!
А та п’ята дружка,
Я й не сподівався,
Як побачив у куточку,
То аж засміявся.
Прошу грати!
А та шоста дружка
Гарна і моторна,
Тільки кажуть, що криклива,
Як ворона чорна.
Прошу грати!
А та сьома дружка
Поглядає скоса.
То ж погляньте ви на неї,
Скільки пуху в косах.
Прошу грати!
Та й усі ви, дружечки,
Циганського роду,
За нову копійку
Кинули б ся в воду.
Прошу грати!
А те друженятко,
Що в червоній хустці,
Витріщило очі,
Як жаба в капусті.
Прошу грати!
А остальним дружкам
Не буду читати,
Вони лиха наробили,
Що стидно сказати.
Прошу грати!
Прошу, весіляни,
Не робіть галасу.
А ви, дружба, кінчайте,
Бо немає часу.
Прошу грати!
А ви, дружба, ворушіться,
Хрестіть кийом двері,
Бо прийдеться довго ждати
До теї вечері.
Прошу грати!
А зрештою робіть собі,
Як вам до вподоби,
Бо я ще женитись не думаю,
Мені й хлопцем добре.
Прошу грати!
Цікаво, що обряд коруни потрапив у шоу «Чотири весілля» як елемент весілля волинської журналістки Наталії Пахайчук.
На території Західного Полісся та на Львівщині цей обряд відсутній, тому ареал його поширення досить невеликий. Обряд коруни досі залишається живим весільним обрядом на території півдня Волинської області, саме з нього розпочинається сучасне весілля на півдні Волині. Цінність обряду коруни вбачаємо ще й у тому, що цей обряд є специфічним елементом волинського весілля, невідомим в інших регіонах України, самобутньою перлиною волинського фольклору.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
