Чим розважити свій мозок у ці вихідні пропонує фронтмен гурт «Фіолет» Сергій Мартинюк. Смакуйте!

«Повітря» 

(США, 2014)

Режисер: Крістіан Кантамесса

Коли пара людей волею обставин стають відповідальні за порятунок людства в постапокаліптичному світі, де немає повітря, і ці двоє замкнуті в похмурому бункері, від історії варто чекати ще тих психозів на ґрунті клаустрофобії та хронічного відчуття приреченості всього сущого. Акторський тандем Нормана Рідуса та Джимона Хонсу відверто витягують далеко не найліпший зразок сучасного фантастичного кіно, після перегляду якого так чи інакше задаєшся питанням: «І що?..». Втім, як для дебютної роботи, Кантамесса справився і як режисер, і як автор ідеї та сценарію стрічки. Хочеться вірити, що то тільки початок! Можна, кому не вистачає фантастики. Як мінімум, якісна картинка і хороші актори на екрані вам гарантовані.

 

«Сюрприз» 

(Голландія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, 2015)

Режисер: Майк ван Дім

Одна з кращих європейських трагікомедій останніх років – оскароносний ван Дім зняв пізнавальну, злегка абсурдну і місцями навіть гротескну історію про дивакуватого мільйонера, який після смерті матері вирішує покінчити життя самогубством. Для цього чоловік звертається у спеціальну фірму, котра займається виконанням пікантних замовлень… Вибираючи собі труну, наш герой зустрічає жінку, в яку несподівано закохується. Тій теж набридло жити, тому перспектива останніх днів життя мимоволі єднає парочку. Проте, не все так просто – коли в очах героя життя постає в новому, тепер абсолютно привабливому світлі, процес ліквідації клієнта діє повним ходом… Чудовий настрій і своєрідне почуття гумору авторів стрічки не відпускали мій інтерес до фінальних кадрів, хоча кінцівка виявилася дещо банальною… Утім раджу переконливо! 

 

«Наступного разу я стрілятиму в серце» 

(Франція, 2014)

Режисер: Седрік Анже

Кінець 70-х, Франція, провінційне містечко, в якому стабільно знаходять вбитими жінок… Жандарми, не покладаючи рук, шукають серійного вбивцю, в той час як розшукуваний носить форму… жандарма, розслідуючи злочини власного авторства. Цікава й неоднозначна, але при цьому харизматична роль Гійома Кане, образ якого для мене особисто ідеально вписується в романтичних персонажів, а не монстрів з руками в крові. У принципі й сам фільм на фоні класичних для французького кіно легких життєвих історій і мелодрам виглядає чимось відверто неочікуваним. Для любителів психологічних, розмірених трилерів фільм може стати справжньою знахідкою. Спробуйте!

 

«Вкради мою дружину» 

(США, 2013)

Режисер: Деніел Шехтер 

У фільмографії Дженніфер Еністон стрічка Шехтера займає осібне місце, важко піддаючись різного роду аналізам та однозначним полюсам сприйняття. Історія парочки бандюків-невдах, котрі викрали дружину корумпованого забудовника. Той, у свою чергу, вимоги щодо викупу благовірної відкинув, затусивши на Багамах із коханкою. Викрадачі опиняються у вкрай делікатній ситуації, коли заручниками недолугих обставин стали саме вони. Еністон – прекрасна, Мос Деф – талант, якого я ніколи не помічав, а сам фільм – легкий, трошки ідіотський настроєво, але ідеальний для гарної компанії. Можна.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.