Андрій Войнаровський – осавул Війська Запорізького

Андрій Войнаровський – осавул Війська Запорізького
  1. Новина відноситься до:

Рівно 330 років тому в місті Володимирі народився Андрій Войнаровський, постать загадкова та оповита легендами. За життя він прославився як осавул Війська Запорозького, спадкоємець гетьмана Івана Мазепи.

Андрій Войнаровський став головним героєм поеми «Войнаровський» авторства революціонера-декабриста Кіндрата Рилєєва. В поемі Войнаровського, засланого на Сибір, було показано як носія українських національних ідеалів. Біографія волинянина має багато «білих плям», які ще доведеться дослідити історикам.

Андрій Іванович Войнаровський з’явився на світ у 1680 році в родині шляхтича Яна Войнаровського. Матір’ю Андрія була Олександра Мазепа, рідна сестра гетьмана Івана Мазепи.

Дитинство та юність Андрія минуо при гетьманському дворі свого дядька Івана Мазепи. Потім було навчання в одному із кращих тогочасних вишів, яким був Києво-Могилянський колегіум.

Завдяки своєму походженню Андрій мав можливість отримати освіту і в європейському університеті в Дрездені (Саксонія). Відомо, що в роки навчання він навіть певний час перебував при дворі саксонського курфюрста Августа ІІ Сильного.

 

 Київський Братський монастир і Академія, зображення з Вікіпедії

 

Місто Дрезден, XVIII ст. encrypted-tbn0.gstatic.com

 

В 1701-1716 роках Андрій Войнаровський був осавулом Війська Запорозького. У XVII— XVIII ст. осавули, козацькі старшини, в залежності до якої старшини відносилися, були генеральні, полкові і сотенні.

З історії знаємо, що в 1708 році Мазепа з групою старшин перейшов на бік шведського короля Карла ХІІ.

Андрій був завжди вірним своєму дядькові та гетьману Івану Мазепі і був його довіреною особою з молодих літ. Восени 1708 року Войнаровському доручили важливу задачу контролювати переміщення поблизу українських кордонів російських військ на чолі з князем Меншиковим і саме його звістка про наміри російського воєначальника йти в гетьманську столицю Батурин змусила українського гетьмана залишити табір царя і направити свої полки на з'єднання зі шведами .

 

Іван Мазепа, Дніпровський художній музей

 

Англійський посол у Москві тоді доповідав у Лондон наступне і так описував роль Войнаровського у політиці: «Тут всі вважають, що головним радником і помічником гетьмана був його племінник Войнаровський, людина молода, але освічена і здатна».

Зарекомендувавши себе з кращого боку, відтоді Войнаровському Мазепа довіряв стратегічні питання. Андрій виконує обов'язки зв'язкового між гетьманом і королем, бере участь в боях під Веприком, де на рубежі 1708-1709 років гарнізон, що складається з 1100 російських солдатів і кількох сотень козаків Харківського полку, більше 2-х тижнів витримував облогу армії шведського короля Карла XII і гетьмана Мазепи. Саме тоді за виявлену відвагу Андрій заслужив від Карла XII досить схвальні оцінки.

Карл XII підвищує Андрія до чину полковника гвардії, а польський король Станіслав Лещинський призначив Войнаровського коронним воєводою Речі Посполитої.

Проте пізніше, після поразки шведів у Полтавській битві 1709 року, Андрію Войнаровському довелось покинути Україну та емігрувати у місто Бендери, яке тоді входило до Молдовського князівства. Далі його шлях пролягав через Німеччину до Швеції.

 

Фортеця в Бендерах (Молдова), фото з Вікіпедії

 

Свого часу саме Андрій Войнаровський був одним із претендентів на гетьманську булаву. Його конкурентами були Пилип Орлик та Кость Гордієнко.

Після смерті Мазепи Войнаровський отримав у спадок його багатства, які були визнані Карлом XII приватною власністю, а не власністю запорізького козацтва. Тоді Войнаровський відмовився від гетьманської булави.

Що відомо про особисте життя волинянина? Знаємо, що дружиною була

Ганна Мирович, представниця відомого українського козацько-старшинського роду.

Цікавим фактом є те, що Войнаровський разом із Пилипом Орликом заохочував уряди Османської імперії та Кримського ханства до війни з Московським царством, і навіть старався утворити антимосковську коаліцію європейських держав.

Войнаровський був ворогом російської влади. Саме тому в 1716 році, за наказом Петра І, волинянина силою викрав московський консул у Гамбурзі. Далі його відправили до Петербурга. До 1723 року він перебував в ув'язненні у Петропавлівській фортеці. Останні дні Войнаровський провів у засланні у Якутську, де помер у 1740 році.

Дружині та дітям Войнаровського вдалось врятуватись від переслідувань російського уряду. Дружина Анна жила після арешту чоловіка в Швеції, де отримала від короля у володіння старовинний замок. Нащадки Войнаровського проживали в Швеції.

 

Озеро Меларен в Швеції

 


Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

Коментарі