Хрисанф Бірич – каторжанин, великий промисловець із Волині

Хрисанф Бірич – каторжанин, великий промисловець із Волині
  1. Новина відноситься до:

У 1857 році в містечку Шепетівка Заславського повіту Волинської губернії народився Хрисанф Бірич. Який пізніше став одним із найбільших промисловців, які торгували червоною рибою у світі.

Проте повертаючись до його ранньої біографії, варто сказати, що досягнувши певного віку, він вступив до військової гімназії в Києві, а по її закінченню успішно навчався у одній із військово-фельдшерських шкіл у місті Києві. Потім життя його закинуло до міста Сімферополя. Саме там волинянин зацікавився вченнями «народників».

Народництво – ідеологія і громадсько-політичний рух, що охопив вихідців із дворянства та різночинної інтелігенції Російської імперії у 60-х – 80-х роках ХІХ ст. Представники цього напряму виражали інтереси селянської демократії, поєднуючи радикально-буржуазно-демократичну і антикріпосницьку програму з ідеалами утопічного соціалізму. В основі ідеології народництва лежала містична віра в селянство як носія «вищої життєвої мудрості».

 

 Місто Шепетівка, поч. ХХ ст

Фото 1920-ті роки. Петропавловськ. Хрисанф Бірич (праворуч, з вусами) на прийомі у японського консула. Зліва від консула дружина Бірича - Пелагея Петрівна, а з права донька Емілія. srcmaterials-hokudai.jp

 

За свої погляди Хрисанф Бірич був затриманий, арештований і засуджений. Місцем відбування покарання була далека каторга на острові Сахаліні, який знаходиться біля східних берегів Азії, на Далекому Сході; омивається Охотським і Японським морями.

Офіційно в звинуваченні Хрисанфа йшлось, що він був винний у вбивстві шляхом отруєння, за іншими даними – за образу офіцера. Проте засуджений все ж був за свою опозиційну позицію проти влади.

У 1886 році Хрисанф відбув свою каторгу і був вільний. Далі його направили на роботу в рибопромислову фірму «Семенов, Денбі і Ко», яка пізніше (в 1908-1923) стане світовим постачальником червоної риби (лосося).

Волинянин розуміє, що повертатись в рідний край немає можливості, тому не покладаючи рук працює і через чотири роки після каторги відкриває вже свій власний рибний промисел в поселенні Кусунай. І будує перший саме рибоконсервний завод. Добова норма заводу складала 10 тисяч консерв.

Потім розпочинається російсько-японська війна. Бірич стає командиром дружини ополченців на Сахаліні. Війна закінчується і рибний промисел знову процвітає. Хрисанф Бірич стає учасником з'їздів найбільших рибопромисловців регіону. До російсько-японської війни на Бірича працювало 800 рибалок, з кожним роком їх число тільки зростало.

 

Острів Сахалін, поч. ХХ ст

 Острів Сахалін, поч. ХХ ст

 

Відомо, що до 1921 року Бірич володів землею у місті Владивостоці, мав торгові інтереси і представництва на Чукотці, Алясці, та навіть штаті Вашингтон. Він тісно співпрацював із вищезгаданою компанією шотландців «Семенов, Денбі і Ко».

В 1921-1922 роках Хрисанф Бірич був особливо уповноваженим Тимчасового Приамурського уряду в Охотському-Камчатському краї з правами губернатора.

Проте 16 листопада 1922 року був арештований і засуджений до розстрілу з конфіскацією майна за «измену родины». Вирок був виконаний 23 лютого 1923 року.

Про Бірича місцеве населення ще довго згадувало у 1930-х роках і вважало, що при ньому «жилося незрівнянно краще: всього було вдосталь, і народ робив, що хотів».

Що відомо про приватне життя міліонера Бірича? Його дружину звали Пелагея. Вона народила йому дітей: Емілію (1891), Трифона (1894), Сергія (1895), Павла (1897). Пелагеї та дітям вдалось втекти до США і вберегтись від репресій та смерті.

Про те, як діти Бірича тікали до США, можна написати книгу. Першим ще за життя батька до США переїхав Павло. В 1920 році на шхуні «Брати Бендер» до Каліфорнії. Другим тікав Трифон. Це сталося в 1925 році на кораблі «Чукотськ». В Трифона Бірича на руках був фальшивий документи про особу – паспорт члена ревкому Івана Клещина. Саме як «John Kleschin» він пересікає кордон і опиняється на Алясці, де вже проживає як Павло. Третій син залишився на Чукотці, де в 1922 році стає ініціатором контрреволюційного перевороту, який закінчується невдачею. Далі він переїздить до міста Дайрен (сучасне Дялянь, КНР).

 

Шхуна «Бендер Бразерс», на якій син Бірича тікав до США. srcmaterials-hokudai.jp

 

До речі, відомий письменник Валентин Пікуль в книзі «Каторга» згадує про Хрисанфа Бірича. Пікуль зробив Бірича героєм свого роману. Там він згадує цікавий епізод із життя доньки Бірича: «Бірич хвалився, що дочка його Емілія закінчила гімназію у Владивостоці, тепер до неї посватався граф Кейзерлінг, який служить лейтенантом на броненосці в Порт-Артурі. - І нічого! Навіть графу не соромно з нашими каторжанами ріднитися. Ось припливете на Сахалін, самі побачите».

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

Коментарі