Пропонуємо у ці вигідні посмакувати кінострічками з вокалістом гурту «Фіолет» Сергієм Мартинюком. 

«Ешбі»

(США, 2015)

Режисер: Тоні МакНамара

Багатотекстуальна драма МакНамари, яка за всією сюжетною мішурою та яскравими образами персонажів піднімає наболіле питання конфлікту поколінь, виконує, як на мене, дуже важливу місію: знаходить точки співдотику між цими поколіннями, навертаючи їх до різного ступеня конструктивності діалогів. Ешбі (Міккі Рурк), екс-кіллер ЦРУ, самотній і смертельно хворий, намагається розібратися з тягарем минулого. Герой Ната Вулфа протиставляє себе лобурякам-однокласникам, читаючи Хемінгуея і мріючи про кар’єру футболіста. Його матір шукає любов… Тоді як героїня Емми Робертс шукає себе у навколонаукових пошуках, які дозволяють їй абстрагуватися від усіх і усього. Все в стрічці доладно і гармонійно, від чого так і хочеться допомогти кожному з героїв позбутися його траблів і сказати пару таких потрібних слів. Раджу наполегливо!

 

«В прольоті»

(США, 2008)

Режисер: Ніколас Столлер

Люблю я фільми з Джейсоном Сіґелом. І любив ще до того, як подивився першу серію «Як я зустрів вашу маму». Люблю з часу досить знакової для мене стрічки «Люблю тебе, чувак». Відтак, виловлювати з минулого якісь досі небачені комедії з Сіґелом, які багато хто відносить до категорії фільмів «побачити й забути», поки досить просто – «білих плям» вистачає. «В прольоті» розповідає нам про нелегке життя бідового музиканта, який пише саунд-треки до серіалів і в один момент втрачає кохану, яка, будучи зіркою тих же серіалів, кидає його через нового бойфренда, рок-зірку з харизмою і статусом. Долі героїв перетинаються на сонячних Гаваях, де герой Сіґела зустрічає нове кохання… Міла Куніс – як коштовна перлина у фільмі – дивитися не надивитися. Раджу для вечірнього лаунжу з теплим тілом поруч.

 

«Еверест»

(США, Великобританія, Ісландія, 2015)

Режисер: Бальтасар Кормакур

Багато хто каже, що стрічка Кормакура і близько не дотягує до низки документальних фільмів, присвячених сходженням на Еверест та тематичних книг від безпосередніх учасників підйомів на найвищий пік нашої планети. Проте, художня творчість – вона така: реалістичність й історична відповідність у більшості поступаються драматизму та емоційному підґрунтю постановки. Так воно і має бути в ігровому кіно. В нашому випадку автори фільму, на мій погляд, із творчим завданням упоралися чудово: неймовірна велич гір та смертельна небезпека, яка чекає кожного нового героя естафети, показані досить переконливо і до дрібниць чуттєво, особливо в плані гри окремих акторів. На відміну від деяких глядачів, під час фільму на сльози мене не тягнуло зовсім, радше навпаки – гордість наповнювала груди від розуміння того, на що спроможна людина, яка ЩОСЬ вирішила. Раджу. В кіно, якщо є можливість і сеанси.

 

«Фея»

(Франція, Бельгія, 2011)

Режисер: Домінік Абель, Фіона Гордон

І трохи незалежного європейського кіно… Одна із найчудакуватіших французьких стрічок, побачених мною у 2000-х. Історія працівника маленького мотелю в приморсько-портовому Гаврі. Однієї ночі до нього приходить загадкова босонога леді, яка представляється феєю і пропонує тому загадати три бажання. Два з них злегка божевільна фея виконує, після чого безслідно зникає, змушуючи головного героя кинутись на її пошуки. Витончений сюрреалізм впереміш з французьким кіношним гумором та справжнім театром абсурду, попри хаос на екрані, не відштовхують, а зовсім навпаки: ти сидиш і мимовільно задаєшся питанням – а що ж буде далі?.. Дивитися тільки сміливим, відчайдушним і злегка божевільним!

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.