Волинські бувальщини з нотками гумору

Волинські бувальщини з нотками гумору
  1. Новина відноситься до:

Нині пропонуємо увазі ласкавих читальників три оповідки, що їх розповіли експедиції філологів-етнографів мешканці волинських сіл. У них – самоіронія, позитив і, що найважливіше – автентична говірка респондентів.

***

Мешканка села Шклинь на Горохівщині Є.Кривенька (1912 року народження) жартівливо розповідала:

«Нисе жінка чулувікуві убідати, а сусідка тілько бурака рве. “Кумо! Пужди! Я свому тож занису”. – То довго ждати…” –  Та нє: оно вуда вже кипить, поки дунису, ту звариця».

У Підманеві Шацького району оповідали:

«Один пан вихваляв себе, шо вельми розумний, шо все на світі знає. Тоді хурман спитав, чи знає такі слова цоб і цобе. Звисно, пан не знав. А хурман зробив висновок: «О, то мої воли розумніші за такого пана, бо знають такі слова».

М. Віліщук, що народилася 1919 року в Качині на Камінь-Каширщині, згадувала:

«О…то… то росказував один чоловік так, чула я, як росказував,шо-о, каже, жинка шось там робила, а йде діт та й питається дорогі, як там вийти. А вона не піднялася і не стала, тико ногою такого (показує), каже: «Тудиво-тудиво і вийдіте». Дорогу показала ногою, бо ни могла встати. Ото тим, каже, жинці все нима коли: вона все робить, і толку нимає».

Джерело: Григорій Аркушин. «Всього на світи хватає…» (фольклор, звичаї та обряди Західного Полісся у діалектологічних записах): [вибране]. – Луцьк, 2015. – С.183 – 184.


Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Оксана ШТАНЬКО

Коментарі