Туричани – село над річкою Турія у Турійському районі Волинської області. Сьогодні тут немає якихось палацових пам’яток, але раніше була садиба, яка добре ілюструвала, що таке волинський дворик.
Слово дворик походить з польської мови (dwór, dworek), де прийнято позначати ним щось схоже на типовий палац, але меншого розміру. Це тип приватних садиб, де жила багата родина. Дворик значно пишніший за селянські хати й господарства, але явно не дотягує до рівня мурованих розлогих палаців з пишним декором чи незвичною архітектурою.
Село відоме з XVI століття, коли воно належало роду Курцевичів. Історики не з’ясували коли і за яких обставин воно перейшло у власність Сєраковський, а відтак – Крижановських. Польський дослідник Роман Афтанази пише, що останнім власником Туричан перед Другою світовою був Тадеуш Крижановський.
У 1806 році тут збудували класицистичний маєток, який складався із трьох частин: центрального корпусу та бічних павільйонів. Головна будівля у плані була майже квадратна з прибудованим чотириколонним портиком, який потім розширили. На другому поверсі обіруч виходу на балкон були вікна у вигляді ромбів. Всередині на першому поверсі була широка вітальня, зліва – дубові сходи, які вели нагору, справа – камін. Прямо був вихід до столової зали, яка містилася в овальному еркері з колонами, звідки містився вихід на заднє подвір’я. На першому поверсі ще містилися кабінет власника та бібліотека.
Цікавим було влаштування другого поверху. Розташування кімнат – аналогічне, як на першому, проте зі стелі зали на другому поверсі звисала кришталева люстра, а під нею – отвір, оточений балюстрадою, до першого поверху. Таким чином світло потрапляло і донизу у вітальню. На жаль, не збереглося фото чи малюнків цієї конструкції. Кімнати на другому поверсі призначалися переважно під спальні. Одна з кімнат через колір стін, подібно до великих палаців, називалася блакитною.
В усьому приміщенні був дубовий паркет, викладений орнаментом і обрамлений у великі квадрати.
Як пише історик Тетяна Яцеско-Блаженко, гостем маєтку в Туричанах в 1862 році був відомий етнограф, композитор та фольклорист Оскар Кольберг. На зламі 1850-1860-х років він досліджував з етнографічної точки зору західноукраїнські землі. Відпочинок в Туричанах він поєднував з дослідницькою роботою. У своїх спогадах про село він згадує записані ним пісні від місцевого населення, наприклад, «Туман яром, туман долиною».
Під час Першої світової війни маєток втратив більшість своїх рухомих предметів, мистецьких виробів і цінних пам’яток. Збереглося кілька живописних робі, меблі у стилі Людовіка Філіпа, кілька ікон і найновіші видання в бібліотеці.
Навколо туричанського двору містився парк площею 4 га. Від трьох мурованих брам до головного корпусу тягнулися доріжки. На подвір’ї росли дві групи старих ясенів. Також росли липи, кілька ялинових і два каштани. Від берегу річки Турії парк відділявся живоплотом, який регулярно стригли.
Маєток згорів під час Другої світової.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
