Якщо колись Версаль знаходився на віддаленні від міста, діставатися до нього було непросто, а французька аристократія ніяк не бажала переселятися у новозбудований Людовіком XIV палац, то нині міська паризька електричка РЕР із комфортом і швидко довезе до Версалю, 5 хвилин пішки і ви перед золотими воротами палацу.

Але варто поспішити й прийти до відкриття, бо пізніше потрапити всередину не така й проста справа. Черга перед воротами вибудовується у довгий зигзаг. Навіть придбання квитка онлайн ніяк не звільнить вас від вистоювання у цій черзі, яка тягнеться і зовні, і всередині палацу.

Версаль став дуже людним місцем ще з початку його будівництва. Над зведенням палацу та облаштуванням парку працювали від 30 до 40 тисяч робітників. Навіть коли в палац за наказом короля вже заселялися вельможі, там все ще тривали ремонтні роботи. Палац постійно перебудовували та вдосконалювали, хоч бажаючих жити в ньому спочатку було небагато (придворні віддавали перевагу Парижу), але з часом він став густонаселеним і час від часу розширювався, ремонтувався. Таким він є і сьогодні – частина палацового комплексу закрита через реставрацію, а людей, що бажають його відвідати дуже багато. І Це недарма.

Величні зали, розписані стелі, золоті прикраси, - все свідчить про велич того часу, про розвиток мистецтва і науки, про бажання демонструвати красу та досягнення. Над внутрішнім вбранням працювали найвідоміші митці того часу.

Перлиною і головним місцем палацу є дзеркальна галерея. Неймовірне за красою та величчю місце слугувало місцем урочистих аудієнцій, розкішних балів, укладання шлюбів представниками королівської сім’ї. 28 червня 1919 року у дзеркальній галереї Версальського палацу був підписаний Версальський мирний договір.

Зі стін палацу на численних відвідувачів дивляться колишні власники покоїв - визначні особи, митці того часу і навіть художники, які ці картини створювали. Безперечно, по кількості портретів перемагає засновник та втілювач ідеї будівництва Версальського палаце та парку, відомий на весь світ, Людовік XIV – Король Сонце.

Людовік ХIV, коли обирав місце для побудови Версальського палацу, згадав про мисливський будинок свого тата та вирішив на його місці побудувати величний палац. Але й пам'ять про батька Луї знищувати не побажав. Перед архітекторами, які воліли будувати все заново, поставив непросте завдання – внести старий мисливський будинок у загальний архітектурний задум та розбудувати палац навколо нього. Задум короля взялися реалізувати корифеї того часу: архітектор Луї Лево, художник Шарль Лебрен і ландшафтний архітектор Андре Ленотр.

Паралельно зі зведенням палацу, почали організовувати сад, який мав перевершити всі сади, які існували в той час. За задумом Людовіка XIV, символом королівської влади та єдиновладдя мало бути й упорядкування саду, алеї якого, як піддані до короля, мали сходитися до Версальського палацу.

Парк прикрашають статуї давньогрецьких богів та богинь. Щороку, за часів Луї сюди імпортували 2 млн екземплярів різних рослин. Попри відсутність води та неможливість побудувати автоматичні зрошувальні системи, сад вражав цвітом та різноманіттям з ранньої весни до пізньої осені. Ще в часи Людовіка XIV тут існувало суворе правило: король не повинен бачити жодної квітки, яка пожовкла або зів’яла.

Окрема гордість – фонтани Версальського парку. Аби вони функціонували, гідротехніки будували акведуки, осушували болота, міняли русла річок, закачували воду із самої Сени. Навіть зараз, у часи технічного прогресу, води недостатньо, аби фонтани працювали постійно. Вмикають їх лише у вихідні, за розкладом або святкові дні. Усього великих і малих фонтанів на території парку 1400. Фонтани, як і все наповнення парку Версаля, створювалося на сюжети давньогрецьких міфів.

Не варто думати, що парк біля палацу був виключно місцям для прогулянок. Тут творили політику, писали історію того часу: укладали угоди, створювали політичні об'єднання, обговорювали шлюби і, безумовно, плели інтриги. І всі ці серйозні справи супроводжувалися пишними балами з феєрверками, вишуканими напоями та їжею, демонстрацією новинок науки, моди, мистецтва. Музика звучала тут увесь день, а ввечері її заміняли вистави театральної трупи придворного балету, в якому часто грав сам Людовик та його фаворитки.

З тих часі минуло три століття. Але і парк, і палац, хоч втратили свою політичну вагу, лишаються унікальним творінням людських рук. Їх намагалися копіювати, у часи Короля Сонце створили спеціальні цехи, де виготовляли предмети інтер’єру, текстиль, меблі як у Версалі, що не лише приносило прибуток, а перетворило Францію у країну, яка визначала в той час й донині, моду у всьому – від одягу до інтер’єру та упорядкування саду.