Як починався гетьманат Павла Скоропадського
100 років тому - 29 квітня 1918 року - в історії України відкрилася нова сторінка. З політичної арени пішов професор Михайло Грушевський, припинила існування очолювана ним Центральна Рада.
Натомість зійшла зоря генерала Павла Скоропадського - того дня він став гетьманом України.
Кінець Центральної Ради накреслили ще 24 квітня у Києві шестеро іноземців: троє німців (амбасадор Німеччини барон Мумм, військовий аташе полковник Штольценберг, начальник штабу групи армій "Київ" генерал Гренер) і троє австрійців (посол Австро-Угорщини граф Форгач, військовий аташе майор Флейшман, чиновник амбасади Принцінг).
Армії цих держав увійшли до України наприкінці лютого на прохання Центральної Ради для захисту УНР від російських більшовиків.
Ця шістка військових і дипломатів зібралася в німецькому штабі на сучасній вулиці Липській, 9. Будинок зберігся, але на той час був двоповерховим.
Перевагу віддали Скоропадському
Про зміну влади союзники міркували давно. Німецьке командування переконалося, що Центральна Рада не здатна виконувати свої зобов'язання - насамперед щодо поставок збіжжя до Німеччини.
Генерал Гренер, наприклад, вважав Раду мішаниною мрійників та ідеалістів, а не дієвим органом влади.
Серед можливих наступників Михайла Грушевського - йшлося про посаду гетьмана - розглядали адмірала Олександра Колчака, майбутнього Верховного Головнокомандувача Російською армією, а на той час - екс-командувача Чорноморським флотом.
Він симпатизував українській громаді Севастополя, святкував з нею Трійцю, навіть намагався говорити по-українськи.
Але перевагу віддали генералові Павлу Скоропадському.
Копирайт изображенияСТАНІСЛАВ ЦАЛИК
Його рід - це важливо в ідеологічному сенсі - пов'язаний з українськими старшинсько-шляхетськими родинами Апостолів, Кочубеїв, Полуботків, Тарнавських. Також він має маєтки в Україні. І є прямим нащадком брата гетьмана Івана Скоропадського.
Дев'ять вимог
Майбутньому гетьману, якого теж запросили до німецького штабу, висунули дев'ять вимог. Головні: розпуск Центральної Ради, люстрація можновладців, грошова реформа, вільна торгівля, земельна реформа.
У разі згоди союзники не перешкоджатимуть зміні влади в Україні. Але здійснити державний переворот Скоропадський має власними силами.
Невдовзі, за словами самого Скоропадського, "для перевороту все було готово. Був сформований полк, переважно з офіцерів; були послані в усі українські частини агітатори. Зброю мали в достатній кількості".
Захопити урядові будинки в Києві планували у ніч на 30 квітня. Але сталося інакше.
Не відкладати на завтра
29 квітня відкрився Всеукраїнський з'їзд хліборобів. Зважаючи на кількість учасників - 6432 особи від восьми губерній - місцем проведення обрали місткий цирк "Гіппо-Палас" на Миколаївській (тепер вулиця Архітектора Городецького), 7. Тепер на тому місці - кінотеатр "Україна".
Форум мав тривати два дні.
"Передбачалося, - згадував Скоропадський, - що 29-го квітня я ще не поїду туди, оскільки протягом першого дня хотіли переконатися, наскільки весь цей народ, що з'їхався з усієї України, справді готовий до перевороту".
Про всі з'їздівські промови Скоропадського інформували спеціальні кур'єри. Його вразило, що делегати - "прості селяни, порівняно мало людей, вдягнених у піджаки, все більше в свитки" - на всі лади розпікають аграрну політику Центральної Ради.
Критика дуже швидко сягнула апогею.
"Тоді я вирішив, - згадував генерал, - що не варто відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні. Я наказав усім загонам, не чекаючи ночі, негайно приступити до виконання своїх завдань".
"Гетьмана! Гетьмана!"
Скоропадський приїхав на з'їзд, коли напруга виступів була вже досить високою. Делегати пропонували скинути Центральну Раду, що довела Україну до безладдя й господарської руїни, вимагали розігнати земельні комітети тощо.
Міркування якогось оратора про необхідність сильної влади, що має зосередитися в одних руках, зустріли оплесками. Хтось вигукнув: "Браво!", інші: "Ура!", а потім рознеслося: "Гетьмана! Гетьмана!"
Саме цієї миті - випадково чи ні - в генерал-губернаторській ложі показався Павло Скоропадський. Головуючий Михайло Воронович, депутат від Київщини, колишній Бессарабський губернатор, запропонував обрати Скоропадського гетьманом.
Учасники з'їзду встали, овації тривали кілька хвилин. Голосування не було, але й без того позиція людей зрозуміла.
Скоропадський не став ламати комедію, мовляв, для нього все це несподіванка абощо. Коротко подякував за те, що довірили йому владу, і пообіцяв докласти зусиль, щоб урятувати Україну.
"Соціалісти потім говорили, що це було підлаштовано, - це неправда", - стверджував гетьман.
Може, й так. Принаймні у з'їздівському порядку денному, що складався з п'яти пунктів, вибори гетьмана не передбачалися.
Але головуючий приятелював зі Скоропадським і був посвячений у таємний сценарій перевороту. А за два тижні дістав крісло товариша (заступника) міністра внутрішніх справ, потім - міністра юстиції.
Прикметно й те, що після обрання гетьмана з'їзд одразу завершився. Хоча планувався на два дні.
Перелом стався вночі
Копирайт изображенияСТАНІСЛАВ ЦАЛИК
Щойно обраний гетьман поїхав до Софійського собору, єпископ Никодим благословив його і помазав. О 16-й годині на Софійській площі розпочався урочистий молебень.
Цікава деталь: під час молебню на площі з'явилася скорострільна сотня, що мала наказ поспішати до будинку Центральної Ради й охороняти його.
Командир сотні Черник на мить завагався: чи не ув'язнити Скоропадського та його прибічників: 12-х кулеметів, що їх мала сотня, для цього вистачило б. Але вирішив виконувати наказ і рушив далі по Володимирській.
Центральна Рада ще засідала - саме 29 квітня ухвалила Конституцію УНР. Але контроль над країною вже втратила, перетворившись на такий собі клуб для політичних дебатів.
Надвечір німецька військова частина оточила будинок Центральної Ради і запропонувала урядовцям розійтися.
Водночас прибічники Скоропадського захоплювали державні установи. Щоб відрізнятися від січовиків, вірних уряду Грушевського, гетьманці мали пов'язки на рукавах: білу - на лівому, малинову - на правому.
Захоплення влади просувалося повільно: станом на вечір 29 квітня оволоділи тільки другорядними міністерствами.
Близько 2-ї години ночі стався перелом: гетьманці взяли під контроль військове міністерство, державний банк і міністерство внутрішніх справ.
Скоропадський згадував: "Дізнавшись про взяття міністерства внутрішніх справ, яке розташовувалося в колишньому будинку генерал-губернатора, я вирішив негайно переїхати туди. Пам'ятаю, переїзд являв собою досить смішне видовище. Я їхав в автівці, маючи ковдру і подушку (мої речі десь загубилися)".
Начальник генштабу заявив про перехід на бік Скоропадського. Переворот вдався.
"Населення Києва зустріло переворот зовсім спокійно, - свідчив Дмитро Дорошенко, який невдовзі став міністром закордонних справ. - Так само спокійно сприйняла звістку про київські події й уся Україна. Ніхто й не спробував ставати в обороні поваленого уряду".
Найбільший державотворець
Копирайт изображенияСТАНІСЛАВ ЦАЛИК
Так - з військового перевороту - почалася "золота доба" Визвольних змагань.
Саме під час гетьманування Павла Скоропадського, яке тривало неповних вісім місяців, заснувалися Академія наук, два українські університети, 150 українських гімназій, відкрилися кілька українських банків і акціонерних компаній, були сформовані Національний архів, Національна бібліотека, започаткувалися Український театр драми та опери, Українська державна капела, Державний симфонічний оркестр тощо.
Гетьман Павло Скоропадський виявився одним із найбільших державотворців серед тогочасних очільників України.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
