В одному із численних часописів міжвоєнної Волині, а саме «Молоде село», у номері за квітень 1936 року знаходимо гарний з колоритною українською мовою опис Великодня автора, який підписав С.К. Подаємо його «Великодні рефлєксії» повністю.

***

Ніч... Легенькі хмарки летять на прозорому небі. Зірки неначе сердяться на хмари, що від часу-до-часу заслонюють їм дивитися на безмежні простори землі... Дорогою їде віз, на якому видніє три тіні. Відразу можна було зміркувати з їхньої розмови, що вони їдуть на село. Завтра Великодні Свята. Неначе зі страху в Великодну ніч — замовк ліс. Часом затріщало галузя... Дивись, Костику, — сказав один, що сидів з Костиком на задньому поміщенню,—які гарні кози. Кози на гуркіт возу понасторожували свої уха немовби хотіли блише придивитися до проїзжих.

За хвилину знов затріщало бадилля. Це вийшов козел на галявки накликати своїх. Віз поїхав дальше. Весняне повітря наповняло груди двох молодців, що їхали на Свята... Чудова ніч. Велика ніч. Так велика. В цю ніч сталося те, що було передсказано. Він сказав, що Воскресне, щоби доказати, що є правдивим Сином Божим. Він воскрес! Через це дав надію людям, що їхні душі також не вмирають. Він дав ту силу, яка піддержує життя, яка скріплює на дусі та дає віру, — що по цьому життю наступить вічне життя.

На згадку цеї Великої Ночі й ліс занімів... Він чекав, щоби почути голос дзвонів та вічне слово: Христос Воскрес... Віз наблизився до села. В хатах мерехтіло світло. В кількох місцях на селі палав огонь. Це хлопці «палили одіяніє». Година дванадцята... Пронісся голос дзвону... Його голос почули всі. Все ожило. Всі спішать. Тіні за тінями мандрують до церкви. В церкві повно людей. На обличчах відбивається якась торжественна повага... Відправа тріває… Священник в білих ризах промовляє дріжучим голосом: Христос Воскрес! Вираз облич у людей міняється. Всіх опанувала радість... Тож Христос вже воскрес.

 

Микола Пимоненко. Великодня утреня

 

Він воскрес, заграли усі дзвони... Процесія виходить з церкви, йде кругом церкви. Неначе віночоком окружили люде церкву. Кошички з пасками стоять рівненько, неначеб хтось їх один уставив. Тисячі свічок мерехтить в кошичках та коробках. Це позапалювали їх ці, що прийшли віддати честь тому, що Воскрес.

На цвинтарі гробова тиша... Процесія обійшла кругом церкви кілька разів. Священник дріжучим голосом читає євангеліє. Тишина... Підносять йому свячену воду. Святить... Дзвони гудуть...

Христос Воскрес... лине далеко, далеко на кінець світу... На ці слова чекали цілий рік. Кожний підготовлявся, щоби як найліпше зустріти це Велике Свято — Свято побіди добра над злом. Свято надії на вічне життя. Ледви священник посвятив паски, хутко всі їх складають і чим скоріше до дому. Чого так поспішають? В них такий звичай. На північних областях Волині люде мають звичай по освяченню «паски» як найшвидче дістатися до дому. Вони вірують в те, що той, хто найшвидче прибіжить з свяченим до дому, Той буде цілий рік багатий й не буде мати нещасть... Вони придержуються цього звичаю вже від давен давна.

С.К.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.