Джерело: Сім'я і дім

У давнину страви на освячення носили у хустках, обрусах (скатертинах) чи бесагах (подорожніх мішках), у спеціальній посудині «коріннику» або у великих дерев’яних мисках-неньках. Згодом до церкви почали ходити з плетеним з лози кошиком. І тоді, і зараз у кошик кладуть традиційні продукти, кожен з яких має символічне значення. А ще предмети, які використовували для особливих ритуалів.

Обов’язково у кошик кладуть паску, крашанки, сир, грудочку масла, кільце ковбаски, шинку, писанки і крашанки, хрін і сіль.

Паска – символ воскресіння та небесного царства, вічного життя. А солодка вона, тому що символізує радість життя із Богом.

Колись розміри паски залежали від статку господаря: що більша, то краще. Вважалось, якщо паска вдалася висока – наступний рік буде щасливий, у здоров’ї. Коли запала – то хтось із рідні може померти.

Писанки і крашанки символізують всесвіт, нове життя і відродження, а сир і масло – зв’язок людей та Ісуса Христа, ніжність та жертовність Бога. Сир і масло – це ще й символи достатку, ситого життя, удачі в справах. На Галичині освяченим маслом натирали голову, щоб не боліла.

Ковбаса та м’ясо вказує на годоване теля, яке звелів заколоти добрий батько після повернення блудного сина додому. Це символ душевної радості, щасливого сімейного життя та поповнення сім’ї.

Мало бути сире сало, не солене – для того, щоб впродовж року можна було ним лікуватися. І сало солене, яким розговлялися.

Хрін робить людину міцнішою. У народі кажуть, що він відганяє нечисту силу. Колись цілий корінець хрону клали у кошик, щоб продовжити дітородну функцію чоловіка.

Сіль – символ повноти та достатку. У Біблії сіль символізує зв’язок між Богом і народом. Під час Нагірної проповіді Ісус називає учнів сіллю землі. Свячена на Великдень сіль колись вважалася помічним засобом проти лихого: нею обсипали хату. А ще свячену сіль вживали від пристріту й болю в животі

Кошик прикрашають зеленню, наприклад, барвінком, миртом (це символізує вічне життя та безсмертя) та накривають вишитим рушником, який є символом життя. Обов’язково беруть до церкви свічку, яка нагадує про Ісуса, який є Світлом для світу.

Доволі часто до великоднього кошика кладуть ніж. Ним традиційно розрізають паску, освячену їжу. Але ніж колись святили не тільки для цього.

У дорозі таким ножем чумаки захищалися від нечистої сили. Усі жінки, які допомагали людям, бабусі-шептухи, повитухи користувалися таким ножем, прикладали до хворого місця, відганяти ляк з дітей, знімали вроки, клали у колиску нехрещеним немовлятам.

Використовували й освячений протягом багатьох років великодній рушник: його витягали, коли у жінки починалися пологи, щоб легше було народжувати. Його вважали помічним у разі безсоння, ляку (підкладали під голову).

Подекуди кладуть у кошик і мак (щоб потім брати з собою у дорогу, обсипати від лихого хату), гроші (щоб весь наступний рік водилися) і ключі від дому (щоб злодії хату не обікрали).

Колись освячували пшоно, яке потім давали їсти курчаткам. Святили також крейду, якою потім писали хрести на Йордана. А коли хотіли здобути квітку папороті, себе тією крейдою огорожували від нечистої сили.

Шматок освяченого чорного хліба припасали для корови (як отелиться), а глиною мазали в хліві — щоб не підступилась відьма.

Щоправда традицій класти у кошик різні предмети церква не схвалює.

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.