1 лютого 1902 року на хуторі Ліски Старо-Олексинецької волості Кременецького повіту Волинської губернії народилась Оксана Лятуринська, яку знаємо як відому українську художницю, письменницю, поетесу та скульпторку. Вона також була активною суспільною діячкою.

Про родину волинянки відомо, що батьком її був Михайло Лятуринський,  офіцер російської прикордонної застави біля волосного центру Старий Олексинець.

За матір Анну Лятуринську відомо менше, знаємо лише, що походила вона з родини німецьких колоністів.

Освіту Оксана Лятуринська здобувала на Волині. З початку 1920-х років навчалася в Кременецькій приватній українській гімназії імені Івана Стешенка. Саме під час навчання, дівчина проявляє свій поетичний талант і публікує свої перші твори в гімназійному альманасі «Юнацтво» під редакцією Уласа Самчука.

Письменник з Волині Улас Самчук написав про Оксану Лятуринську таке: «Виринула вона на обрії поезії пізніше, в 30-х роках, коли-то появилась її перша збірка перших поезій з прикметною назвою «Гусла», з якої відходить Печеніг, а виходить вже Лятуринська, де вона, переступивши межу праслов’янщини, цілковито стає зачарованою жар-птицею доби давніх русичів».

Після досягнення Оксаною двадцятиріччя за рішенням батька дівчину сватають проти її волі й видають заміж. Чоловік був набагато старшим, проте багатим селянином із села Колодне (сучасний Збаразький район Тернопільської області). Оксана вирішила розпорядитись по-своєму. Обравши зручний час, молода дружина тікає з «золотої клітки» до своїх родичів в село Катеринівка. Далі все відбувається як за сценарієм фільму. Завдяки родині Кищун, які допомагають знедоленій родичці грошима, Лятуринська тікає далі на захід, до Німеччини, де проживає її брат Іван. Проте затримується там не довго.

 

Оксана Лятуринська, encyclopediaofukraine.com

 

В 1924 році про Оксану стає чутно в Празі, де проживало багато українських емігрантів. Саме там вона активно долучається до культурного життя української еміграції.

В листі до Уласа Самчука у Рівне Оксана просила його про сприяння в отриманні візи для поїздки додому: «Може ви маєте когось знайомого у Крем'янці, хто міг би вплинути на рішення «крайсгауптмана» і тим допоміг мені дістати тут візу? Духом я вже давно не в Празі — вию вовчицею на згарищі Лятуринщини».

До нашого часу дійшло чимало цінних спогадів про Оксану Лятуринську. Письменниця та громадська діячка Галина Лащенко подає цікавий опис зовнішності та свого ставлення до творчості Лятуринської. Вона пише: «Миле обличчя і запит в очах - вираз, який властивий глухим. В погляді темних «вишневих» очей цікавість і наївність. Вічно жива цікавість до світу. Та життя ранило на кожному кроці – і від того гнів, який вражав деяких, переважно тих, хто мало її знав».

Лятуринська продовжує вчитись. Нашій землячці підкорились такі навчальні заклади європейського рівня Карловий університет  та Чеська вища художньо-промислова школа.

Не забуває Лятуринська й про суспільну активність. Вона тісно співпрацює з Союзом українок. Листується з поетами-емігрантами Євгеном Маланюком, Олексою Стефановичем, Оленою Телігою.

Існує приказка, що «талановита людина талановита в усьому». Цей вислів ідеально описує Лятуринську, якій легко давались різні мистецтва. Вона багато працювала як скульптор. Лондон, Париж, Берлін – місця виставок творів Лятуринської.

 

Скульптура «Ведмідь», Оксана Лятуринська, 1933-1934 рр., Прага. info.library.te.ua

 

Саме Лятуринська є автором багатьох скульптур та бюстів в Європі, присвяченим таким постатям як Тарас Шевченко, Томаш Масарик, Симон Петлюра, Євген Коновалець. Доробок Лятуринської вражає. Варто виокремити її збірки «Гуслі» (1938) і «Княжа емаль» (1941).

Прикро, але в роки Другої світової війни частина творів Лятуринської була назавжди втрачена для сучасників. Вона опинилась в таборі для переміщених осіб Ашаффенбург, що в Німеччині.

У 1949 році Лятуринська робить новий поворот в долі і переїздить до США, де оселяється в Міннеаполісі.

Там талановитій волинянці ніхто не заважав поринути в творчу роботу. Нові вірші, скульптури… Лятуринська працювала за двох. Саме в США вона  створила ряд нових скульптурних портретів і видала збірку новел «Материнки» (1946), та збірник віршів для дітей «Бедрик» (1956).

 

Оксана Лятуринська, 1950-ті, info.library.te.ua

 

Померла Оксана Лятуринська 13 червня 1970 року. Урна з її прахом похована на українському православному цвинтарі в Саут-Баунд-Бруку (Нью-Джерсі) навпроти Євгена Маланюка.

Поетеса працювала під псевдонімом Оксана Вишневецька. Цей вибір був не випадковим, адже поблизу місця народження письменниці знаходилось волинське містечко Вишнівець.

         Щоб краще зрозуміти нашу землячку та її ставлення до Волині, ось кілька творів.

Волинська майоліка

Ліси, бори великі.
У пущах – тури, дики.
Над буйним бездорожжям
хмільне лице Дажбоже.
Гучні, меткі на гони
Перуна стріли, коні.
Логовища, оселі –
у хащах, темних скелях.
Ні зрубу, ані поля.
Не час на заборола,
щити – дрючок і камінь,
широке мужнє рам’я.
І міцно пне прапращур
тятиву лука й пращі.
Він ледве вкритий шкір’ям
з білиці чи буй-звіря.
Своєї ж долі паном
дуліб і деревлянин.
І хто зухвалість вчинить,
ярмо ганьби накине?
– Посягачеві вмерти! – 
кричать князі роздерті.

 

Про волинську осінь

Так пам'ятаю нашу осінь!
Ті намиста і зачоси —
начіхрані гречок покоси.
Ввійдеш на ганок і попросиш,
немов не знать якої ласки:
мені барвистої запаски!
Розшитої сап'яном свитки,
з тонкими гаптами намітки!
Хоч оком глянуть на гердани,
мережки, прошви на веляні,
хоч би краплину цих парфумів
із вітрових прозорих струмів! —
З стежок почуєш сміх перлистий,
в корчах знайдеш разок намиста, 
і келихи джерел надпиті, 
і дзеркало озер розбите.

 

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.