Вже більше року, як пішов з життя Фідель Кастро – вождь кубинської революції, диктатор і команданте, людина, смерть якої, на думку істориків, закінчила еру комуністичних ідей.
Одні вважають його кривавим диктатором, інші – гуманним лідером. Але життя не є чорно-білим, воно сповнене протиріччями, добром, злом, ненавистю, радістю. Саме цими складовими було наповнене життя Фіделя.
Кубинський дарунок незалежній Україні
Зі смертю Фіделя ціле покоління українців вмить стало дорослим. Адже, як співав гурт «ТНМК» у своїй пісні:
Але поки Фідель живий
Поки живий
Поки Фідель живий
Я – іще малий
І хто, як не малі українці, мають пам’ятати кубинського лідера Фіделя Кастро. Адже завдяки його рішенню сотні українців, і в тому числі полтавців отримали змогу рятувати своє життя та здоров’я на сонячній Кубі, у місцевих санаторіях.
У 1991 році розвалився СРСР. За 5 років перед тим сталася велика трагедія – вибух на Чорнобильській АЕС. Кількість дітей та дорослих, хвороби яких були пов’язані з аварією на ЧАЕС, стрімко зростала. Можливостей для якісного лікування, а головне – грошей, більшість українців не мала. І першими, хто відгукнувся на заклик українців про допомогу стали кубинці. Генеральний консул Куби, дипломат Серхіо Лопес Бриель, що незабаром став першим послом Фіделя Кастро в Україні, подзвонив у Київ і запропонував.
Після того до столиці відправилася вилетіла делегація кубинських лікарів, на чолі з головним онкологом Куби Мартою Лонгчонг і директором Інституту гематології та імунології Хосе Мануелем Сантовеньєю.
Кастро зустрічає українських дітей
Незабаром, за наказом Фіделя Кастро, уряд Куби затвердив державну програму допомоги чорнобильським дітям, запросивши їх для лікування в дитячий табір Тарара, на базі якого спішно обладнали сучасний медичний центр. Команданте Фідель публічно звернувся до кубинських піонерів з проханням поділитися своїм табором з хворими українськими однолітками.
Фідель – ідол у двох іпостасях
Однак, діяльність вождя Кубинської революції досліджують науковці всього світу. Його військові успіхи стали справжнім парадоксом і безпрецедентним явищем. Він є автором цілої концепції партизанської війни, що стала шаблоном для багатьох армій світу, зокрема, Сполучених Штатів Америки. З Фіделем пов’язані корінні зміни у свідомості суспільства. Він причетний до розбудови сьогодні незалежних Латиноамериканських держав. Започаткував корінні зміни в політичній карті світу. І хоч Латинська Америка є далекою для європейців, весь світ вважає його своїм героєм.
Не випадковим є той факт, що більшість молодих людей у всьому світі знову повертається до свого ідола – Фіделя Кастро. На багатьох мітингах і протестах майорять прапори з його зображенням. Гасло «Життя без ідей не варте нічого. Немає більшого щастя, ніж боротись за них» знову стало актуальним. Це є яскравим свідченням того, що для сучасної молоді найвищі людські цінності не є чужими, а світоглядні концепції Фіделя Кастро не втратили своєї актуальності та потребують подальшого об’єктивного і всебічного вивчення.
За дев’яносто років свого життя Фідель Кастро був в Україні лише двічі – у травні 1963 і в січні 1964 року. Під час свого першого візиту Кастро відвідав завод «Арсенал», університет імені Шевченка і один з приміських колгоспів.
Фідель Кастро, просто Фідель, так його з часів кубинської революції називають навіть вороги, став легендою, будучи ще зовсім молодою людиною. Програмну промову свого життя «Історія мене виправдає», зробила його знаменитим на весь світ, він виголосив на суді, коли йому було всього 27 років. З тієї пори жоден політик у світі не викликає такої ненависті у своїх супротивників і не удостоюється таких овацій у тих, хто його щиро поважає.
Генерал-лейтенант державної безпеки у відставці Микола Сергійович Леонов, автор першої в Росії політичної біографії Фіделя Кастро, був першим особистим російським перекладачем команданте ен Хефей – головнокомандувача – під час візиту Анастаса Мікояна на Кубу в 1960 році. Микола Леонов знає про Фіделя більше, ніж будь-хто в Росії. (Уривки з бесід автора з Леоновим, невідомі широкій публіці подробиці з життя команданте, розказані Миколою Леоновим і його співавтором Володимиром Бородаєва, використані в цій книзі.) Багаторічна знайомство з Фіделем, десятки зустрічей з ним, особиста дружба з Раулем, безумовно, дозволили Леонову скласти досить об’єктивну думку:
– Моє найголовніше враження від Кастро – він не такий, як усі. Спілкуючись з ним, починаєш вірити в міфи про те, що раніше дійсно народжувалися люди, наділені чимось божественним. Я далекий від будь-якої містики і забобонів, з Кастро, як кажуть, мені не хрестити дітей, але у мене є тверде переконання в тому, що Фідель, образно кажучи, на кілька поверхів перевершує середнього нормальної людини. Перш за все, з точки зору морально-вольових якостей, інтелекту і звичайно ж з точки зору внутрішньої енергетики. У мене часто запитують – а що буде після Фіделя? Я відповідаю: А що буде? Буде, як і раніше. Будуть звичайні земні люди з усіма нашими проблемами. Ось тільки така особистість дійсно народжується разустоліття, – писав Леонов.
Режисер з Голлівуду Олівер Стоун, чий фільм про Кастро «Команданте» було заборонено показувати в США, назвав його «одним з найбільш розумних людей на землі і одним з тих, з ким нам варто радитися». А давній друг Кастро – лауреат Нобелівської премії з літератури, відомий латиноамериканський письменник Габріель Гарсіа Маркес якось сказав:
– Фідель – це сила природи, і з ним ніколи не знаєш, чого чекати». У Латинській Америці, де надзвичайно високо цінуються благородство і честь, Фіделя Кастро часто називають «останнім лицарем сучасності.
Кастро – брила, ціла планета. Його можна палко любити і яро ненавидіти, але велич і унікальність кубинського лідера визнають усі.
Кастро складний і багатогранний. Але не можна заперечувати того, що «Кубинська революція» – книга правдива і відкрита.
Головний принцип Кастро і його товаришів – ніколи не брехати. Ні собі, ні народу, ні друзям, ні ворогам. «Ми ніколи не брешемо; зрозуміло, ми не інформуємо противника про те, чого йому не слід знати, чи не інформуємо і все, але ніколи не брешемо, ні противнику, ні журналістам, нікому. Це незмінний принцип », – говорив Фідель.
Фанатик, романтик, цинік
Багатьом відомо вираз: «Революцію замислюють романтики, здійснюють фанатики, а її плодами користуються циніки». Але чи у багатьох повернеться язик сказати, що цей вираз можна застосувати до кубинської революції? Чи багато знайдеться в світі правителів, які живуть сподіваннями народу і не бояться виходити, як Фідель Кастро, в саму його гущу? Охорона Фіделя в тих рідкісних випадках, коли йому вдавалося перехитрити її і непомітно покинути свою резиденцію, завжди знала, що шукати Кастро треба там, де скупчилося найбільше людей.
Головними гаслами кубинської революції стали: «Патріа про Муерте! – Батьківщина або смерть!» І «Венсеремос! – Ми переможемо!» Кубинці готові «бути в бідності, але вільними». Відстояти свою революцію зі зброєю в руках, чудово усвідомлюючи, що «старі нові господарі» Куби, ось уже майже півстоліття безрезультатно намагаються зробити її «вільною від Кастро» і люблячі міркувати про демократію, насправді переслідують меркантильні цілі.
Російські хвацькі й смутні 1990-ті роки дали дзвінкого ляпаса ідеї соціальної справедливості, показавши, як під гаслом «свободи і демократії» до влади приходять цинічні ділки. Серед огудників Фіделя Кастро і його режиму теж більшість становлять ті, хто, так чи інакше, переслідують матеріальні вигоди і для кого слово «батьківщина» – порожній звук. Кубинські емігранти, які живуть в Майамі, в більшості своїй мріють знайти втрачену в 1950-і роки власність. Зробити «перлину Латинської Америки», як і при колишньому кубинському диктатора Батісті, островом для «багатих обраних». Сполучені Штати – Голіаф, у якого Давид – Фідель виграв всі битви за останні 50 років, мріють повернути загублений ласий шматочок, яким була Куба до революції. З її піщаними пляжами, тропічними лісами, стрімкими скелями, з мальовничими долинами, порослими пальмами і манговими деревами. Ця країна багато років була сировинним придатком Сполучених Штатів. Їх боротьба проти Кастро, дійсно нагадує поєдинок Голіафа і Давида, схоже, стала для Вашингтона «справою принципу».
