Близько 3 години дня 27 січня 1945 року солдати 107-ї дивізії 60-ї армії 1-го Українського фронту під командуванням генерал-майора Василя Петренка увійшли на територію одного з найбільших німецьких таборів смерті Аушвіц-Біркенау, де за чотири роки загинуло близько 1,1 мільйона чоловік. Більшість з його в'язнів були заздалегідь вивезені до Німеччини і врятувати вдалось лише кілька тисяч кинутих на призволяще людей.
Концентраційний табір Аушвіц був створений 20 травня 1940 року розпорядженням Рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера на території колишніх військових казарм поблизу міста Освенцим, яке після окупації Польщі увійшло до складу Генерал-губернаторства. Вони були відбудовані руками примусово мобілізованих на ці роботи місцевих жителів, сам табір розширений за рахунок виселення людей з навколишніх сіл і до весни 1942 року комплекс із 24 двоповерхових будівель з власною тюрмою був обнесений залізобетонним парканом.
Першими в'язнями Аушвіцу стали 728 польських політичних ув'язнених, що прибули в табір 14 червня 1940 року, до яких згодом додались радянські військовополонені, євреї, німецькі кримінальні злочинці та інші «небажані елементи», зокрема гомосексуалісти. У різний час табір налічував до 20 тисяч чоловік, які шість днів на тиждень займались важкою виснажливою працею в тому числі і на спорудженні другого комплексу табору, відомого як Біркенау або Аушвіц ІІ, будівництво якого почалось восени 1941 року. У цей же період в Аушвіці І почались масові страти людей у газових камерах, першими жертвами яких 3 вересня 1941 року стали 250 польських в'язнів та 600 радянських полонених, в основному хворих і непридатних для табірних робіт.
До 1943 року в Аушвіці І було збудовано один, а Біркенау - чотири крематорії, в яких знищувались тіла розстріляних і вбитих у п'ятьох газових камерах. Більшість в'язнів Біркенау, куди прибували люди з усієї окупованої Європи, використовувались як рабська робоча сила на підприємствах різних німецьких компаній, частина стала жертвами медичних експериментів. Крім того, до складу концтабору входило також близько 40 невеликих таборів, створених при навколишніх фабриках і шахтах, відомі як Аушвіці ІІІ.
Після вступу Червоної Армії на територію Польщі 58 тисяч в'язнів Аушвіц-Біркенау були вивезені німцями в інші концтабори і на момент звільнення Освенциму військами 1-го Українського фронту 27 січня 1945 року в 300 тюремних бараках було виявлено 648 трупів і 7600 тисяч кинутих напризволяще людей, в тому числі 600 дітей (за іншими даними - 2189 осіб і 200 дітей). Як вважається, за роки існування концтабору через нього пройшло близько 1,4 мільйона осіб, з яких близько 1,1 млн загинуло (біля 90% з них становли євреї), завдяки чому Аушвіц-Біркенау вважається найбільшим з німецьких таборів смерті і символом Голокосту.
Після звільнення табору Аушвіц-Біркенау його архів був вивезений до Москви, а в кількох його бараках розмістився радянський військовий госпіталь. Крім того, один з його філіалів у містечку Явожно до 1947 року радянським НКВС і польським Міністерством громадської безпеки використовувався як концтабір для утримання німецьких військовополонених, мирних жителів (включаючи жінок і дітей) з числа місцевих сілезьких німців і українців з Лемківщини та польських «ворогів народу», з яких згідно офіційної польської статистики з 1945 по 1947 рік загинуло щонайменше 1535 осіб.
За час існування табору Аушвіц-Біркенау у ньому пройшли службу близько 7000 членів німецької військово-поліцейської організації СС, 12% з яких згодом були засуджені за військові злочини, включаючи і першого коменданта концтабору оберштурмбаннфюрера СС Рудольфа Гьосса, заарештованого у 1946 році британцями, - після виступу в якості свідка на Нюрнберзькому процесі він був виданий Польщі, засуджений до страти і 16 квітня 1947 року повішений на шибениці, встановленій поблизу крематорію в таборі Аушвіц І.
Страта першого коменданта табору Аушвіц Рудольфа Гьосса (1900-1947). Аушвіц І, 16 квітня 1947 року
У 1996 році уряд Німеччини оголосив 27 січня офіційним Днем пам'яті жертв Голокосту, а резолюцією ООН №60/7 від 1 листопада 2005 року ця дата відзначається як Всесвітній день пам'яті жертв Голокосту.
