Усі чули цю історію: 25 грудня 1914 року під час Першої світової війни британські та німецькі солдати відклали зброю, домовилися не стріляти одне в одного протягом Різдва й трохи пограли у футбол. Перемир’я під час загальноєвропейської війни небаченого масштабу. Напевне, ця подія – одна з найнеймовірніших історій минулого століття.
Різдво 1914 року було чи не єдиним часом протягом усієї війни, коли здавалося, що це божевілля може припинитися. Нейтральні країни і Папа Римський пропагували ідею Різдвяного перемир’я.
І справді, перед святом постачання зброї та набоїв було перервано напливом посилок з подарунками, листівок, харчів та напоїв по обидва боки фронту, а з німецького боку потягами на передову звозили навіть різдвяні ялинки. На деяких ділянках 24 грудня почалися формальні переговори про перемир’я, але братання між солдатами було спонтанним і стихійним. Коли колядки залунали з обох боків, святкова сентиментальність, смуток та втома взяли гору, солдати вилазили з окопів та розминали ноги на нейтральній території. На багатьох ділянках західного фронту британцям протистояли німці, які до війни мешкали чи працювали в Британії і розмовляли англійською. Ризикуючи отримати кулю, вони вибиралися з окопів і викликали супротивника на перемовини.
Скульптура, встановлена на честь цієї події
Головним джерелом доказів існування перемир’я на Різдво 1914-го є листи додому від солдатів та офіцерів, деякі з них було опубліковано у місцевих газетах, переважно в Англії. 2 січня 1915-го Bolton Chronicle надрукувала лист від Дж. Ей. Фаррелла: «По обіді відбулася футбольна гра, просто перед очима в супротивника». Солдат Фаррелл, здається, мав на увазі гру між англійськими солдатами, в якій німці не брали участі. Власне, з листів можна зрозуміти, що у багатьох місцях перед тим, як німцям та британцям вдалося зіграти разом, було кілька менш вдалих спроб.
Однак і без того є чимало свідчень спілкування між солдатами з обох боків з приводу футболу. 9 січня 1915-го у випуску The Chester Chronicle можна було прочитати лист від молодшого капрала Хайнса, який стверджував, що зустрів на нейтральній території німця, що мріяв одного дня потрапити на матч «Арсенала» й «Тоттенхема». Та ще за кілька днів до того у The Times з’явилася одна з найбільш відомих історій, що стосуються перемир’я і футболу.
Газета надрукувала листи Воєнно-медичного підрозділу Королівської армії, що описували футбольну гру між британськими військовими та солдатами німецького 133-го саксонського полку. Перед грою німці навіть співали «Боже, врятуй короля» разом з британцями. Гра нібито завершилася з рахунком 3:2 на користь німецьких солдатів. Полкові записи останніх підтверджують факт гри: «Ворота збудували з касок, а якийсь шотландець приніс м’яч».
А 31 грудня 1914-го The Newcastle Evening Mail опублікувала інтерв’ю зі старшиною розташованої у той час під Іпром 6-ї Чеширської територіальної армії Френком Нейденом, який саме був у Ньюкаслі в тимчасовому звільненні. Там ішлося про таке: «На Різдво один із німців вийшов з окопів з піднятими руками. Наші хлопці вийшли зі своїх, ми зустрілися посередині й решту дня браталися, обмінювалися їжею, цигарками і сувенірами. Німці принесли ковбасу, ми принесли нашої їжі. Шотландці заграли на волинках, ми трохи розважилися, як у давні добрі часи, навіть зіграли у футбол, і німці до нас долучилися. Вони сказали, що стомилися від війни і мріють, щоби вона якнайшвидше закінчилася. Вони були в захваті від нашого спорядження, хотіли обміняти кишенькові ножі та інші речі. Наступного дня ми отримали наказ припинити спілкування і братання з ворогом, але не вели вогонь протягом усього дня, а німці не стріляли в нас».
Листи солдатів підтверджують, що вогонь часто не вели до Нового року чи навіть довше. Однак перемир’я не розповсюдилося на всю лінію фронту, деінде і на Різдво тривали бої та гинули люди. А британське військове керівництво, отримавши перші новини про спроби братання ще 18 грудня, оголосило, що каратиме за подібні витівки, які «руйнують бойовий дух». Керівник Першої армії генерал Дуглас Хег заборонив такі контакти під загрозою розстрілу.
Ніхто не плекав марних надій на те, що перемир’я буде тривалим. Люди розуміли, що це – всього лише мить взаєморозуміння та співчуття. Протягом наступного тижня солдати на різних ділянках фронту оголошували відновлення війни.
Однак спонтанно зігравши у футбол на Різдво, вони продемонстрували, що щось дорогоцінне, благородне і людяне вижило посеред різні. Якоїсь миті вони були не британцями й німцями, а хлопчаками, що люблять поганяти у м’яча.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
