22 грудня 1989 року, після відмови армії брати участь в розгонах антикомуністичних демонстрацій, що тривали в Румунії близько тижня, і втечі диктатора Ніколае Чаушеску та його дружини Єлени з Бухареста, до влади прийшов Фронт Національного порятунку. 42 роки комуністичної диктатури закінчились через тиждень після того, як сили безпеки відкрили вогонь по демонстрантах в Тімішоарі.
Ніколае Чаушеску прийшов до влади в 1965 році і на момент, коли в кінці 1980-х років країни Східної Європи переживали період лібералізації, Румунія була найбільш тоталітарною і економічно відсталою країною Європи. Точкою відліку румунської революції стали події 15 грудня, коли в Тімішоарі війська і поліція розігнали мирну демонстрацію, що намагалась протидіяти арешту і депортації кальвіністського священника Ласло Текеша. Наступного дня, коли на мітингах в Тімішоарі і Араді, зазвучали заклики повалити режим Чаушеску, проти мітингуючих була застосована вогнепальна зброя і, за свідченням очевидців, постраждало близько 5 тисяч чоловік.
19 грудня Румунія закрила кордон, армійські частини оточили повсталі міста, а 20 грудня, після введення в повіті Тіміш надзвичайного стану, рух протесту перекинувся на Бухарест - проти мітингуючих студентів і робітників були кинуті танки і підрозділи таємної поліції Секурітате, а підступи до столиці були блоковані силами безпеки. Цього ж дня Чаушеску виступив по телебаченню і радіо з терміновим зверненням до народу, де назвав протестувальників у Тімішоарі «групами хуліганів, які спровокували безлад, протидіючи законному судовому рішенню» і звинуватив спецслужби зарубіжних країн в організації та підтримці заворушень у Тімішоарі, з метою дестабілізувати обстановку по всій країні, а також «підірвати її незалежність, цілісність і суверенітет».
21 грудня на Палацовій площі Бухареста був скликаний мітинг прихильників Чаушеску, на який зібралось стільки людей, що при появі Чаушеску він був освистаний і достроко перервав свій виступ, сховавшись у будинку ЦК Румунської компартії, де пробув до ранку, оскільки в місто були введені танки, а демонстрації охопили весь Бухарест.
Момент розстрілу Ніколае та Єлени Чаушеску
22 грудня бухарестське радіо повідомило про самовбивство міністра оборони Васіле Мілеу, на якого режим Чаушеску поклав відповідальність за нездатність придушити демонстрації (пізніше, з посиланням на генералітет, з'явилась версія, що Мілеу був убитий за відданий ним наказ відвести війська від міст і заборону стріляти в мирне населення). Цього ж вечора Ніколае Чаушеску і його дружина Єлена, номінально - друга особа в державі, залишили президенську резиденцію на вертольоті, і владу в столиці перебрав на себе Фронт національного порятунку, на бік якого перейшли армійські частини.
23 грудня 70-тисячна Секурітате почала відкриту війну проти армії і мирних громадян - її співробітники з балконів і дахів розстрілювали мирних людей, з гармат і гаубиць руйнували лікарні і громадські місця, отруювали питну воду. Лише в Тімішоарі від рук Секурітате загинуло 12 тисяч чоловік.
Ніколае та Єлена Чаушеску були заарештовані в районі міста Тирговіште 24 грудня при спробі втечі, і 25 грудня, після засідання надзвичайного воєнного трибуналу, їм було винесено смертний вирок за особливо тяжкі злочини проти народу. Вони були визнані винними у збройному виступі проти народу і держави, руйнуванні державних інститутів влади, геноциді власного народу (смерті 60 тисяч чоловік), підриві національної економіки (переведенні на особисті рахунки в банках Європи 2 мільярдів доларів). Вирок був негайно приведений до виконання. Керував арештом і виконанням вироку новопризначений міністр оборони генерал Віктор Стенкулеску, який запевнив Чаушеску у своїй відданості.
Весь суд над Ніколае і Єленою Чаушеску тривав три години, без адвокатів, а вирок, виконаний трьома добровольцями з батальйону десантників біля стіни солдатського сортиру, відбувся настільки швидко, що знімальна група навіть не встигла його нормально зафільмувати. Лише за кілька хвилин до розстрілу подружжя Чаушеску зрозуміло, що це не операція прикриття і що їм дійсно загрожує смертна кара. Поспішність всіх процедур виконавці пояснювали нервозною обстановкою і небезпекою, що війська «Секуритате» можуть звільнити Чаушеску.
Цього ж дня тіла Ніколае і Єлени Чаушеску були поховані на військовому кладовищі Генча в Бухаресті. Судовий процес і зображення мертвих Чаушеску були записані на відео і були негайно показані по румунському телебаченню і в багатьох країнах світу. Вони стали останніми, кого було страчено в Румунії до відміни смертної кари 7 січня 1990 року. Майно Чаушеску було конфісковане і продане з аукціону.
26 грудня в Бухаресті було створено тимчасовий уряд на чолі з керівником Фронту порятунку колишнім опальним комуністичним функціонером Йоном Елієску. Першою країною, яка привітала нове керівництво Румунії став Радянський Союз.
У 2010 році на прохання родичів Чаушеску тіла Ніколае та Єлени були ексгумовані для проведення експертизи ДНК, яка розвіяла міф, що в 1989 році були розстріляні і поховані двійники диктатора і його дружини. Жодних зарубіжних рахунків подружжя Чаушеску так і не було знайдено, а кількість жертв в ході грудневих подій склала близько тисячі осіб (а не інкримінованих 60 тисяч). За результатами проведеного в 2007 році розслідування з'ясувалося, що наказ стріляти в демонстрантів в Тіміщоарі віддав не Ніколає Чаушеску, а генерал Віктор Стенкулеску, який, правда, після призначення на посаду міністра оборони своєю бездіяльністю фактично дозволив армійським частинам перейти на бік повсталих. За словами Станкулеску в придушенні демонстрацій брало участь Головне розвідувальне управління СРСР. У 2008 році Стенкулеску і перший постреволюційний міністр внутрішніх справ Міхай Кіцак були визнані винними у розстрілі демонстрантів у Тімішоарі в грудні 1989 року і засуджені до довічного ув'язнення.
Загрузка...
