У Львові діє 9 кінотеатрів: «Планета Кіно IMAX», «Планета Кіно», «Кінопалац», «Копернік», «імені Довженка», «Львів», «Київ», «Сокіл» та «Multiplex»; а також автомобільний кінотеатр «Кінопарк». Щороку у Львові проходять фестивалі «Wiz-Art» (фестиваль короткометражних фільмів) та «КіноЛев» (фестиваль «незалежного кіно»).
У радянський період кількість кінотеатрів у Львові стрімко збільшувалася. У 1960 році у місті було відкрито кінотеатр «Львів» у Стрийському парку — перший широкоформатний кінотеатр в Україні, тоді — один з найкращих в СРСР. Кінотеатр “Львів” залишався одним з найпопулярніших кінозакладів міста. І якби не загально-українська криза кінопрокату на початках Незалежності, то такого звання він би не втратив і зараз.
Для цього перебудували один із павільйонів Східних торгів, який був споруджений ще у 1921 році. Це був перший в Україні кінотеатр із обладнанням для демонстрації широкоформатних фільмів зі стереозвуком, але після спаду виробництва таких фільмів у 1980-их роках його перебудували та переобладнали системою “Mono”. У глядацькому залі було 760 місць, а у 1966 році зазначено уже 911. У 1966 році тут працювало 36 осіб. Для відвідувачів був відкритий 360 днів на рік. За день відбувалося близько семи сеансів. За статистикою, у 1989 році кінотеатр відвідало 644 562 глядачі.
Пропонуємо ознайомитись або ж згадати про 15 колишніх кінотеатрів Львова.
Кінотеатр «Літак»
У 1970-х роках в парку ім. 50-річчя Жовтня (тепер – Парк «Боднарівка»), що на перехресті вулиць Стрийської і Наукової, працював дитячий кінотеатр «Літак». Він був розміщений у фюзеляжі списаного пасажирського літаку АН-10, який стояв на постаменті, і до нього вели сходи. 132 глядацьких місця були розміщені у пасажирському салоні. Враховуючи конструктивну непристосованість, умови кіноперегляду були досить некомфортні, попри те, кінотеатр користувався великою популярністю серед дітей та підлітків. До того ж, літак мав трагічну долю – це була дуже невдала модель АН-10, яку перестали виготовляти через величезну кількість авіакатастроф. Кінотеатр частково згорів у 1988 році, після чого його демонтували і почали будувати церкву. Вона зараз і стоїть на місці колишнього кінотеатру.
Кінотеатр «Маяк» («Дзвін»)
Розташований по вулиці Шептицких, 45 «Перший літній» кінотеатр цілком відповідав назві і довгий час не мав даху, тому працював тільки влітку. Заклад відкрили у 1950-х роках і він користувався великою популярністю (до ІІ Світової Війни на тому місці існував торговий центр із вбудованим кінотеатром «Гражина», який був зруйнований у 1941 році). Пізніше «Перший літній» перейменували в «Маяк». У 1960-х хітом показів стали індійські мелодрами. З початку 1990-х років кінотеатр отримав назву «Дзвін», пізніше припинив існування. В 2007 році споруду передали в оренду з метою створення культурно-мистецького центру ім. С. Бандери.
Кінотеатр «Сінефон»
Розташовувався в торговій галереї «Пасаж Міколяша» (між вулицями Коперника і Крутою (тепер – Вороного), спорудженого у 1898-1900 роках архітектурно-будівельною фірмою Івана Левинського. Глядацький зал кінотеатру «Сінефон» був розташований на 2-му поверсі пасажу. Керував кінотеатром відомий у Львові ентузіаст кінематографу Людвік Кухар. Показували там комерційні та видовищні стрічки.
Кінотеатр «Жовтень» («Октябрь», «Галичина»)
Кінотеатр було збудовано в 1980 р. на проспекті Перемоги (тепер – вул. Любінській), 93 під назвою «Октябрь», в 1980-х його перейменовано на «Жовтень», а згодом на «Галичину». Кінотеатр не виконує своїх функцій з 2000-х років, деякий час у його фойє діяв радіо-ринок. Будинок демонтований у 2013 р.
Читайте також: На місці колишнього кінотеатру «Галичина» у Львові збудують 20-поверхівку
Кінотеатр «Парк»
Під час ІІ Світової війни у південно-східній частині парку Костюшка (тепер парк ім. Франка) був збудований кінотеатр «Парк» на 684 місця. Споруджений був орієнтовно в 1943-1944 рр. Від початку 1990-х років цього кінотеатру не існує, його розібрали через аварійний стан.
Своєю найбільшою популярністю «Парк» користувався у 1960-тих роках, тоді там можна було переглянути новинки радянського та європейського кіно. Початку сеансів глядачі очікували безпосередньо в парку.
Кінотеатр «Дніпро» ( «Казино»)
Кінотеатр «Дніпро» ( «Казино») Кінотеатр «Дніпро» ( «Казино») Кінотеатр «Дніпро» ( «Казино»)
У будинку на сучасному проспекті Свободи, 5 діяв кінотеатр, який у різні роки носив різноманітні назви: «Фаун» (1913), «Казино» (1913–1916), «Кінотеатр Польських легіонів» (1916–1917), «Кіно новини» (1917–1926), «Казино» (1926–1929), «Дніпро» (1944–2000-і). Поруч під різними назвами існував інший кінотеатр – «Емпайр» (1938–1939), «Кінотеатр ім. Пушкіна» (1939), «Спартак» (1944–1990-і). Зараз тут розміщений торговий центр «Плазма».
Кінотеатр мав двоповерховий павільйон із підвалом, і вхід, розташований з подвір’я будинку, пізніше його перенесли на просп. Свободи через приєднаний під час реконструкції вестибюль із заглибленим на 2,5 м входом із вітриною. Глядацька зала сягала 6,3 м заввишки.
Кінотеатр «Україна»
Кінотеатр «Україна» на площі Галицькій 15/проспекті Шевченка, 1 був найбільшим та найпрестижнішим у Львові до початку 1960-х років. Кінозаклад вміщував 704 глядацьких місця, у фойе перед початком сеансів грав оркестр, працював буфет.
Під час ІІ Світової Війни у приміщенні розташовувалось міське відділення Кримінальної поліції – Кріпо. Після закінчення війни мережа кінозакладів дуже швидко відновила діяльність і кінотеатр «Україна» діяв до 2006 р.
Кінотеатр ім. Лесі Українки («Рай», «Авеню»)
Кінотеатр ім. Лесі Українки в будинку на пл. Міцкевича, 6/7 існував від 1908 р. до початку 1990-х років. Він був єдиним львівським кінотеатром, де можна було подивитися численні випуски кінохроніки: «Новини дня», «Хроніка наших днів» та ін.
Кінотеатр зі зміною власників змінював назви: «Авеню» (1908–1912, 1923–1930), «Дрімленд кіно» (1912–1914), «Втіха» (1914–1915), «Рай» (1930–1943), «Луна» (1943–1945), «Хроніка» (1945–1946), «Ім. Лесі Українки» (1946–2000-і), «Касандра» (2000-і). Припинив своє існування у 2007 р.
Кінотеатр ім. Шевченка
Один з популярних «районних» кінотеатрів 1950-х років – ім. Т. Шевченка на вул. Калініна, 130 (тепер вул. Замарстинівська) почав функціонувати близько 1949 р. як «Кінотеатр ім. 17 вересня», невдовзі він отримав назву на честь Т. Г. Шевченка. Кінотеатр існував до 1980-х років, тепер дещо перебудована споруда колишнього кінотеатру належить Львівській філії Українського товариства сліпих (УТОС), за цією ж адресою розташована Капела бандуристів УТОС.
Існував ще один кінотеатр з цією ж назвою, але розташований за іншою адресою – на вул. Богдана Хмельницького, 114, праворуч Заводу алмазних інструментів, на розі невеличкої вулички, що поєднувала вулиці Богдана Хмельницького та Механічну.
Кінотеатр «Вокзал»
Діяв у 1951-1989 рр. на другому поверсі у споруді вокзалу «Львів-Пасажирський». Кінотеатр був невеликим. У 1951 р. тут налічувалось 144 глядацьких місця і в середньому відбувалось 4,8 кіносеансів в день. А у 1966 р. тут знаходилось 183 глядацьких місць і проходило близько семи кіносеансів на день. У тому ж році кінотеатр перебував 27 днів на ремонті, проте річний план фактично вдалось виконати. За 1989 р. кінотеатр відвідало 110 717 глядачів. Після 1989 р. згадок про цей кінотеатр у документах немає.
Кінотеатр «Мир»
1966
Кінотеатр «Мир» на 1200 місць, в той час – найбільший львівський кінотеатр (вул. 700-річчя Львова, тепер – пр. Чорновола). Його збудовано в 1965 р. за дещо зміненим архітектором Станіславом Соколовим типовим проектом. Афіша анонсує мексиканський художній фільм реж. Еміліо Фернандеса «Листи Росалії» 1966 р., який в цьому ж році дивилися львів’яни. Кінотеатр мав незмінний успіх, там завжди демонстрували найновіші фільми, перед останнім сеансом демонструвалися додаткові – окрім обов’язкового кіножурналу – документальні фільми. У 1990-х роках його було перейменовано на «Клекіт», на початку 2000-х років кінотеатр закрився, нові власники будинку значно перебудували інтер’єри та облаштували розважальний комплекс – нічний клуб «Міленіум». Зараз нічний клуб “Малевич”.
Кінотеатр ім. Я. Галана/Кінотеатр ім. І. Миколайчука
1955
28 серпня 1955, кінотеатр ім. Ярослава Галана на вул. Леніна,131 (1990 р. вулиці повернуто історичну назву – Личаківська, що існувала від 1573 р.), єдиний у цій дільниці міста. Кінотеатр був споруджений за типовим проектом, це характерний зразок післявоєнної радянської архітектури – “сталінської”. З двох боків входу розташовані афіші, які анонсують кінофільм “Княжна Мері”, знятий за повістю М.Лермонтова. Праворуч входу , за колоною, розташована каса, біля якої стоять потенційні глядачі. Перед кінотеатром невеликий сквер з лавками та декоративна ваза, висаджено дерева.
232 м ² загальної площі, 330 місць у залі, читальня і буфет для глядачів …, в середині 1960-их років кінотеатр налічував 30 працівників, що робило його одним з найбільших у місті. Новий кінотеатр отримав назву на честь комуністичного письменника Ярослава Галана – у 1954 р. відзначалося п’ятиріччя його загибелі у Львові.
Проте прибутки кінотеатру не були великими. Специфіка прокату вважала цей зал периферійним, сюди давались менш популярні стрічки, а “хіти” демонструвались після того, як пройшли покази по всіх екранах централізованих кінотеатрів ( після “Львова”, “Супутника”, “Києва” та ін. ).
У 1990-их роках, вже за часів Незалежності, кінотеатр перейменовано на честь Івана Миколайчука. Вже в той час споруда перебувала у жалюгідному стані і вимагала термінових ремонтних робіт, а технічна база – повної заміни …
Багато років тривали спроби знайти пристосування будівлі, вона ж тим часом поступово перетворювалась на руїну … Рішенням міськради від 2011 року у кінотеатрі знаходиться книгосховище Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Паралельно ведуться роботи з переобладнання будівлі під бібліотеку, заплановано створення читальних залів … Проте декілька років тому роботи призупинено.
Кінотеатр “Дружба”
Із вводом в дію Парку культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького, праворуч головного входу за проектом львівського архітектора Станіслава Соколова в 1952 р. було споруджено кінотеатр «Дружба» на 300 місць. Притаманний тому часу еклектичний сталінський ампір наводить на думку, що архітектор виконав тільки прив’язку до місцевості, однак архівний план-ескіз споруди доводить самостійність проекту С. Соколова, який був виконаний за канонами початку 1950- років.
Фасад кінотеатру декорований скульптурною групою – два чоловіки та жінка, яка була покликана символізувати Дружбу. Оскільки ніхто із скульпторів не зміг вчасно виконати задум архітектора – скульптурну групу з трьох жінок із снопами в руках, було здійснено компромісне рішення: на скульптурно-керамічній фабриці в терміновому порядку були знайдені фігури робітника, негра та китаянки, розташовані донині на фронтоні тепер вже колишнього кінотеатру.
Від 1980-х рр. кінотеатр вже не функціонував, як інші застарілі та напівзруйновані паркові споруди. Надзвичайно популярний у минулому відкритий літній «Зелений театр» з амфітеатром глядацького залу взагалі припинив існування через вкрай аварійний стан будівлі. У 1990-2000-х рр. споруда «Дружби» зазнала значних пошкоджень через постійне затоплення приміщення.
Кінотеатр ім. 17 Вересня/Кінотеатр ім. Б. Хмельницького
У будинку за сучасною адресою вул. Б. Хмельницького, 11 діяв кінотеатр зі зміною назв і власників: «Сфінкс» (1913–1918, 1926–1933), «Мева» (1933, 1941–1944), «Адрія» (1933–1939), «Кінотеатр ім. 17 Вересня» (1946–1949). З 1949 р. він називався «Кінотеатр ім. Б. Хмельницького».
У 1946 рр. кінотеатр відновив свою діяльність під новою назвою – Кінотеатр ім. 17 Вересня, під якою діяв до 1949 р. Мав 224 глядацьких місць.
У радянські часи кінотеатри Львова фактично ділились на 3 категорії. Кінотеатр ім. Б. Хмельницького належав до другої категорії. У II пол. 1940-х – 1950-х рр. тут діяв оркестр, який виступав перед кіносеансами. На 1966 р. у Кінотеатрі ім. Б. Хмельницького працювало 20 осіб. Глядацький зал налічував 228 місць. Кінотеатр працював 360 днів на рік (по 7 сеансів на день). Кількість глядачів за 1966 р. становила 305,512 (населення Львова в той час було близько 400 тис.).
На 1989 р. у Кінотеатрі ім. Б. Хмельницького було 154 місця. Він працював 30 днів на місяць (9 сеансів на день). План кінотеатру на 1990 р. було перевиконано.
У 1990-х рр. основу репертуару Кінотеатру ім. Б. Хмельницького складали стрічки індійського виробництва. Він був також відомий як кінотеатр повторного фільму.
Уже в 1990-х рр. загальна площа кінотеатру складала 383 кв. м, площа глядацького кінозалу – 135 кв. м, фойє – 127,7 кв. м. Потребував капітального ремонту і зміни санітарного вузла. Приміщення кінотеатру було передано в оренду приватному підприємству, зокрема, в кінці 1990-х у фойє було розміщено бар із більярдом та ігровими автоматами.
У 2007 р. Львівська міська рада ухвалила рішення про ліквідацію Державного комунального підприємства «Кінотеатр ім. Б. Хмельницького».
Кінотеатр ім. Щорса
Львівська контора кінопрокату відновила діяльність після ІІ Світової війни вже з серпня 1944 р. Продовжив діяльність і кінотеатр «Ріальто» на вул. Академічній, 28 (тепер пр. Шевченка). Деякий час він мав назву «Піонер». Близько 1950 р. кінотеатр, в якому тоді було 291 глядацьке місце, отримав назву на честь червоного командира часів громадянської війни Миколи Щорса.
В цей час у сквері біля кінотеатру ще стояв пам’ятник графу Фредру, переданий на початку 1950-х років до Вроцлава, де від 1956 р. він стоїть на Ринковій площі. Пам’ятник славнозвісному польському драматургу, почесному громадянину м. Львова Олександру Фредрові, виконаний за проектом скульптора Леонарда Марконі урочисто відкрито в невеликому сквері на пл. Академічній, навпроти давнього палацику графа Фредра, що був розташований на місці теперішніх вулиць Фредра та Стецька. Тепер на місці пам’ятника А. Фредрові від 1994 р. стоїть подібний монумент Михайлові Грушевському (роботи скульпторів Дмитра Крвавича, Миколи Посікіри та Романа Романовича).
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
