Через різку зміну клімату в світі близько 1346 року розпочалась пандемія чуми, яка охопила Азію, Європу та Північну Африку. За два десятиліття від неї загинуло більше 70 мільйонів людей, що наклало відбиток на історію, економіку, культуру і генетичний склад людства.
XIV століття стало періодом значних природних катаклізмів - клімат став холодним, нестабільним, посушливі роки змінювались тривалими дощовими. Це привело до голоду 1315-17 років у Європі та на початку 1330-х років у Китаї, що викликало міграцію численних дрібних гризунів з пустельних районів до місць проживання людей. В пустелі Гобі, поблизу сучасного монголого-китайського кордону, серед мишей, щурів, бабаків, зайців почалось поширення інфекційних хвороб, які через близькість до людей і вживання в їжу м'яса деяких з цих тварин, стали причиною епідемії невідомої хвороби - в 1331 році в провінції Хенань загинуло до 90% населення.
Близько 1335 року епідемія, імовірно, чума, разом із купецькими караванами досягла Індії, 1338-го - Середньої Азії, звідки перкинулась в низини Дону та Волги, спустошивши столицю Золотої Орди місто Сарай. Розділившись на два рукава, через щурів і блох чума поширирилась через море в Крим (1346), а через Кавказ - на Близький Схід (1347). В Дамаску вимерла половина населення, а в Сирії і Палестині - до 40 відсотків. Величезна кількість паломників, шукаючи захисту у Бога, кинулася в Мекку, принісши епідемію на Аравійський півострів. Через безсилля перед невідомою хворобою, в Мецці розпочались переслідування євреїв, які "своєю присутністю накликали гнів Аллаха".
Через генуезькі торгові кораблі, які активно торгували з Каффою, в 1347 році епідемія з Криму перекинулась в Константинополь, середземноморські міста Європи та Єгипту. За свідченням середньовічних хронік, в Константинополі загинуло 90% населення. До 1349 року був спустошений Єипет до верхів'їв Нілу і подальше просування чуми на Південь зупинила пустеля. Її жервами стали і жителі островів - Сицилії, Сардинії, Корсіки, Мальти та Мальорки. Відсутність засобів боротьби з невідомою хворобою викликала панічний страх, люди намагались рятуватись втечею, кидаючи своє майно і непохованих мертвих родичів; на Кіпрі через страх перед епідемією було перебите все мусульманське населення острова. У Венеції та Генуї померло не менше 60% населення.
Чумний лікар, карикатура XVII ст.
В 1348 році чума лютувала в Італії, Іспанії, Франції, Німеччині, в серпні досягла Англії, в 1349 році - Ірландії та Скандинавії, наступного року - Польщі, ще через рік - Русі. Через Норвегію вона поширилась на Ісландію і далі в Гренландію. З невідомих причин епідемія не торкнулась Богемії, Наварри, Фінляндії і деяких регіонів Франції.
Точної кількості померлих від чуми в XIV столітті не існує, однак більшість істориків сходяться на думці, що в Європі і на Близькому Сході загинуло 30-50% всього населення, в Китаї - до 50%, а вцілому по світу - 25%, тобто більше 70 мільйонів чоловік. В більшості країн чума поширювалась в бубонній формі, яка викликається блохами, рідше - у легеневій. У першому випадку людина страждала від лихоманки, марення і помирала за 5 діб, в другому - за два-три від легеневої кровотечі. В Константинополі люди помирали від септичної чуми - людина "згорала" за день без жодних проявів захворювання.
Глобальному поширенню епідемії сприяв низький рівень середньовічної медицини, зокрема в Європі, де панувала примітивно-релігійна методологія пізнання, а медицина представляла собою сплав теологічних забобонів і шарлатанських маніпуляцій. Чуму, яку вважали отруєнням організму, намагались лікувати молитвами, припіканням, вирізанням фурункулів, кровопусканням, сушеними травами, магнітами і магічними заклинанняями.
В цих умовах багаті люди і міста використовували послуги т. зв. чумних лікарів, які носили спеціальний захисний плащ і шолом. Вперше їх в 1348 році найняв папа римський Климент VI для лікування жителів Авіньйону. Як правило, на лікування хворих чумою заради високих гонорарів погоджувались не зовсім кваліфіковані медики або студенти медичних університетів. Ефективність їх лікування була сумнівною, якщо взагалі була, проте з часом чумні лікарі стали невід'ємною частиною життя Європи на наступні чотири століття.
