або Як реагувати на дитячі пустощі, вередування та капризи

Часто батьки дратуються тому, що їхня дитина поводиться неправильно. Вони не можуть зрозуміти її вчинки і пояснити, чому вона робить саме так. У сім’ї починаються розмови про некерованість та неслухняність дитини. А ще часто наклеюють ярлики, відповідно до яких вона й починає так поводитися. Виникають конфлікти з дитиною. А з її дорослішанням ця проблема лише ускладнюється.

Відразу зазначу, що пустощі, вередування, капризування та інша дратівлива поведінка – це суттєво різні поведінкові вияви, кожен з яких вартий окремої публікації. Проте така дитяча «нестандартна» поведінка викликає у батьків приблизно однакові реакції. Тому поговорімо, чому виникає така поведінка у дітей, як на неї реагують батьки, а також що робити для того, щоб уникнути цього в майбутньому.

У кожного з нас своє уявлення про «правильну» поведінку. Відповідно до цих уявлень, ми очікуємо, що дитина буде поводитися (чи навпаки – не поводитиметься) саме певним чином. Наприклад, ми хочемо, щоб вона їла саме цю страву і саме зараз, або тихенько гралася в кімнаті замість гасати квартирою, імітуючи коня. І коли поведінка дитини виходить за межі нашого уявлення про її «правильність», ми починаємо дратуватися, адже це не заплановано і неочікувано для нас. Це одна з головних причин наших роздратувань і реагувань на поведінку дитяти.

Власний дитячий досвід має неабияке значення у вихованні малечі. Ми часто реагуємо на власну дитину так, як реагували на нас наші батьки, коли ми були маленькими. Ми повторюємо і висловлювання, і поведінку наших батьків у стосунках з нашими дітьми.  Часто це відбувається неусвідомлено, хоча нам цього й не хотілося б. Пригадайте, як ваші батьки реагували в дитинстві на ваші витівки та капризи. У майбутньому це допоможе вам контролювати власні реакції.

У певних ситуаціях ми реагуємо на нестандартну поведінку дитини так, як від нас цього очікує оточення, тобто відповідно до соціальних норм і вимог. Соціум очікує від нас засудження дитини і сердитих повчань, які недоречні. Дитина у такі моменти відчуває ворожість до себе з боку батьків, адже фактично вона лишається без захисту і підтримки найрідніших людей.

Є кілька причин дратівливої поведінки дитини. Передусім це бажання привернути увагу батьків у будь-який спосіб. Іншими причинами можуть бути втома (наприклад, через недосипання чи порушення режиму дня), вседозволеність. Ба навіть звичайна дитяча цікавість! Інколи така поведінка може виникати, коли дитина не отримала бажаного від дорослого.

Через заклопотаність на роботі, домашні справи чи втому ми мало часу приділяємо нашим малюкам. Навіть якщо цілісінький день бути разом з дитиною, то вона все одно може відчувати нашу відстороненість. Адже що ми робимо вдома? Готуємо їжу, прибираємо, зависаємо в інтернеті чи перебуваємо у власних роздумах. Саме тому дитина намагається капризуваннями та вередуваннями привернути увагу до себе і відвоювати любов. А ми у відповідь на це дратуємося, сердимося, а іноді виявляємо байдужість до свого чада. Часто намагаємося перекинути проблему, що виникла, на партнера за принципом «Зроби щось! Розберися!». У результаті проблема лише загострюється.

Або ж уявімо ситуацію: тато вирішив відремонтувати якийсь побутовий прилад. Поки він відвернувся, дитина почала з цікавістю перебирати деталі. Реакція батька на маля бурхлива: «Для чого ти це зачіпаєш?!», «Хто тебе просив?!», «Що ти наробив?!», «Поклади негайно і більше не підходь!». Така поведінка дитини була викликана насамперед цікавістю і бажанням пізнати щось нове. Тому в цій ситуації краще розповісти малечі про сам побутовий прилад і для чого він призначений, про правила поведінки біля такого розібраного приладу, про можливі небезпеки (якщо вони є), але не залякувати. У майбутньому намагайтеся постійно розмовляти з дитиною про правила поведінки загалом, у певних місцях, а також із засобами і приладами, особливо якщо вони небезпечні (гострі, колючі, крихкі, нестійкі).

У нестандартних ситуаціях погано і батькам, і дитині. Саме тому важливо навчитися реагувати на них. Для початку варто заспокоїтися, зробивши глибокий вдих і видих, аби запобігти розгортанню і посиленню власних емоцій та роздратування. А якщо ситуація становить небезпеку для дитини, то спочатку спробуйте усунути цю небезпеку.

У таких ситуаціях малюкові погано і він потребує вашої підтримки та розуміння.  Тому спробуйте поставити себе на його місце і уявити, що він переживає у цю хвилину. Уникайте фраз «Не кричи!», «Не плач!», «Не вередуй!». Ситуацію ваші вимоги не покращать, а заборона, наприклад, плакати призведе до пригнічення емоцій та виникнення психосоматичних проблем. Обійміть малюка, прийміть його почуття і стан, адже йому важливо знати, що ви його любите і приймаєте. Можна висловити дитині ваше розуміння її емоцій і почуттів словами: «Я тебе розумію, що не хочеться робити…». Але не оцінюйте її, не нарікайте. Коли ситуація розвіється і всі заспокояться, спокійно обговоріть, скажіть, що є певні правила, яких варто дотримуватися. Розкажіть про свій стан і хвилювання у тій ситуації.

Щодня приділяйте увагу дитині й відводьте час на спілкування, адже це запорука ваших хороших стосунків з нею і взаєморозуміння.

І пам’ятайте, що у більшості випадків наші реакції на дитину потребують пошуку причини у собі, і лише після цього пошуку причини поведінки дитини.

 

Хронікер

Психосоматичні захворювання (з давньогрецької «душа і тіло») – група хворобливих станів, що з’являються у результаті взаємодії психічних і фізіологічних факторів. До психосоматичних захворювань належать захворювання внутрішніх органів і систем організму, які виникають внаслідок впливу психічних та емоційних факторів. Це хвороби, які, як кажуть в народі, виникають «від нервів».