Невтішні перспективи ганебного довгобуду в центрі Луцька

Літня спека і палюче сонце цьогоріч як ніколи змушують шукати прохолоди. Уже не рятує навіть затишний затінок у скверах чи на терасах кафе. Прогулюючись центром міста у спекотну пору, так і кортить присісти біля великого й красивого фонтану, де легше б дихалося і думалося. Та замість окраси маємо у самісінькому центрі Луцька страховисько, яке лучани вже давно красномовно прозвали «коритом».

Обіцянки-цяцянки

Фонтан на головній площі міста спорудили у 1977 році. Це був примітивний, за мірками сьогоднішніми, але вельми сучасний на той час фонтан. І якби не амбітні плани мера Антона Кривицького, що керував містом із 1994-го до 2006-го, простенький фонтан із дельфінами дарував би прохолоду містянам і донині.

Ось таким пам'ятають головний фонтан міста із середини 70-х

Епопея з будівництвом нового світломузичного фонтану на Театральному майдані міста розпочалася понад десяток років тому, однак дуже скоро успішно й надовго «заглохла».

Будівництво було розпочато, проте невдовзі проект заморозили, адже грошей у міському бюджеті ледве вистачало навіть на нагальні міські проблеми. Тож роботи зупинилися на стадії спорудження бетонного корита та інженерних комунікацій.

Тим часом, подейкують, за рахунок цієї ідеї Кривицькому вдалося списати майже мільйон гривень на проектну документацію, про яку згодом усі забули.

Виношував плани втілити цю ідею в життя і наступний міський голова Богдан Шиба. Принаймні про спорудження світломузичного фонтану йшлося у його передвиборчій програмі. Більше того, завершити цю роботу було одним із першочергових завдань тодішнього кандидата в мери.

Одначе й цим благим намірам не судилося стати реальністю. Після зміни владної еліти у 2006-му наступила глибока криза – не лише фінансово-економічна, а й криза в розвитку міста, що переросла у 100-мільйонний борговий спадок наступному меру.

Більше того, за каденції Шиби на місці фонтану облаштували дитячий майданчик, біля якого продавали пиво. Згодом через непорозуміння з підприємцем-орендарем майданчик було демонтовано, а «корито» так і лишилося «прикрашати» Театральну площу.

У 2010 році містом став керувати нинішній мер Микола Романюк. Як і попередники, він неодноразово давав обіцянку, що на місці ганебного довгобуду стоятиме унікальної краси фонтан, аналогів якому не знайдеться в Україні. Та віз і нині там.

На початку 2012 року Микола Романюк заручився підтримкою тодішнього депутата Верховної Ради Ігоря Палиці, який пообіцяв, що виділить кошти на будівництво фонтану.

За задумом Ігоря Палиці, Фонд якого на той час уже активно діяв у Луцьку, до кінця року, а то й до Дня міста на Театральному майдані цілком реально збудувати новий фонтан як подарунок усім лучанам та гостям міста.

«Ми хочемо, щоб музичний фонтан справді відрізнявся від тих, що зараз є у Західній Україні, й був найкращим», – говорив тоді Ігор Палиця.

Згодом нардеп-меценат навіть висловив ідею щодо доцільності розробки програми, згідно з якою в Луцьку може з’явитися навіть не один фонтан. Таку цілісну програму Палиця пропонував розробити спільно з місцевою владою на п’ять років, щоб у кожному мікрорайоні міста з’явилася архітектурна композиція у вигляді фонтана. Проте за цю справу першочергово мали взятися архітектори й чиновники, своє слово мала би сказати і громада.

«Фонд це профінансує. Щоб ми починали творити Луцьк, як Відень, як Рим. Люди їдуть туди подивитися на архітектурні композиції, які стоять там сторіччями. Зараз і в нас головна мета – привернути увагу туристів», – висловлювався він.

У 2005 році активісти місцевої громадської організації «Національний Альянс» влаштували на Театральному майдані акцію «Відкриття фонтана». Наповнивши водою пластикові пляшки, молодь імітувала роботу фонтана-довгобуду, через незавершене будівництво якого центральна площа міста навіть у день 920-річчя Луцька не мала привабливого вигляду.

Говорили-балакали

У травні 2012 року виконавчий комітет Луцької міської ради оголосив конкурс на кращий проект фонтану на Театральній площі.

За словами тодішнього головного архітектора Луцька Юрія Казмірука, основним завданням учасників конкурсу є створення неповторного образу скульптурної композиції, яка відповідала б національним традиціям краю, сучасним естетичним вимогам.

Уже в липні стало відомо, що жодна із запропонованих пропозицій не вдовольнила уподобання чиновників. Юрій Казмірук пояснив це тим, що основним елементом усіх запропонованих проектів була скульптура. А це, мовляв, вступає в дисонанс із уже сформованим архітектурним середовищем Театрального майдану. До слова, на момент проведення конкурсу про світломузичний фонтан не йшлося.

Після провалу конкурсу чиновники вирішили дізнатися про долю попереднього проекту, згідно з яким фонтан мав бути світломузичним.

Головний архітектор тоді повідомляв, що на незавершене будівництво фонтана уже виготовлено проектно-кошторисну документацію, яку, звісно ж, доведеться допрацювати. Розробкою самого проекту, на замовлення департаменту ЖКГ, опікувалася волинська філія ДП «Діпромісто», яка й побудувала основу фонтана у формі «бетонного корита» й підвела до нього інженерні комунікації. На думку Казмірука, світло-музичний фонтан у поєднанні з пам’ятником Лесі Українці й музично-драматичним театром буде композиційно правильним рішенням.

Власне, те, що конкурсна комісія тоді не наважилася назвати переможцем жоден із проектів фонтана, робить чиновникам тільки честь, адже вибір був направду невеликим. Та й нічого справді унікального і вдалого учасники конкурсу не змогли запропонувати. Серед варіантів, які пропонували луцькі та немісцеві архітектори, були композиції на тему драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки, біблійної трійці, скульптури, які демонструють красу жіночого тіла, та навіть зірковий корабель.

«Усі п’ять пропозицій перетягували на себе основний акцент площі. На площі центральними об’єктами є пам’ятник Лесі Українці та музично-драматичний театр. Це центр композиції. Усе решта має бути гармонійним фоном. У тих варіантах, які було представлено, акценти зміщуються і скульптури фонтана стають центральними», – пояснював Казмірук. – А взагалі при зведенні цієї споруди доречніше було б не архітектурно-скульптурне компонування, а інженерно-технічне. Він на третину реалізований. І цей проект не має містити скульптури, а лише інженерно-технологічне рішення: музичний і світловий супровід подачі води».

Тоді, влітку 2012-го, було вирішено, що до 1 вересня фахівці мають розробити нову концепцію світломузичного фонтана, аби нарешті братися за реалізацію задуму. Постановили і забули.

А вже у лютому 2013 року міський голова Микола Романюк зізнався, що із фонтаном виникли проблеми. Мер заявив, що коштів на реалізацію задуму немає, відтак коли на місці «корита» постане фонтан, сказати не може.

За словами Олександра Товстенюка, голови правління Фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк», ідею зі спорудженням фонтану міська влада просто загубила через безвідповідальність. Попри те, що меценат був готовий профінансувати проект.

«У нас була чітка позиція: мерія влаштовує конкурс, відбирає найкращий варіант, погоджує його із громадськістю, а ми беремося фінансувати. Усе надзвичайно просто. Для нас було важливо, аби цей процес відбувався прозоро й виважено. А фонтан, ясна річ, коштував би мільйони. Це серйозна відповідальність. Але чиновники чомусь не здатні впоратися з таким простим завданням», – прокоментував Олександр Товстенюк.

Та й сам Ігор Палиця під час візиту до Луцька 1 вересня теж розповів, що добре пам’ятає про обіцяний фонтан на Театральному майдані. І з прикрістю констатував, що міська влада не спромоглася довести справу до кінця.

«На жаль, ця тема перебуває у «замороженій» стадії. Хоча я особисто виявив ініціативу і запропонував фінансування. Оскільки переможця конкурсу так і не було визначено, ідея померла. Проте усі свої зобов’язання й обіцянки я пам’ятаю. І вони будуть виконані, щойно для цього створять умови», – запевнив Ігор Палиця.

Історичний хронікер

За часів хрущовської «відлиги» особливо помітним був поштовх у розвитку архітектури.  Не був обділений Луцьк і останнім словом у тогочасній моді фонтанобудівництва.

Коли ще в 1950-х роках майже обов’язковим стилем будівництва був «сталінський ампір», то в часи відлиги панував «радянський модернізм».

То була стилістика із запозиченими тогочасними ідеями архітектури заходу. У Луцьку цей стиль панував майже всі шістдесяті роки. Збудували до десяти великих будівель, які його репрезентують. Один із них – кінотеатр «Промінь» за проектом луцького архітектора Ростислава Метельницького. Кінотеатр відкрили у 1965 році. І через деякий час – фонтан біля нього.

Це був перший у Луцьку світломузичний фонтан, зроблений за останнім словом техніки. До речі, влаштовували цей фонтан луцькі інженери. Фахівці, які працювали на місцевих заводах, мали достатню кваліфікацію, щоб зробити його. Нічної пори він світився, грала музика.

Але головним фонтаном міста, безперечно, вважався світломузичний фонтан на Театральному майдані поруч із драматичним театром імені Тараса Шевченка.

Театр збудували у 1975 році в стилі радянського модернізму і через два роки відкрили фонтан. Одна з його особливостей – скульптура двох дельфінів, біля якої, мабуть, сфотографувалися свого часу всі діти Луцька. Відкриття фонтана було одним із інших заходів із влаштування нової центральної площі в обласному центрі, роль якої раніше виконував майдан біля обкому з Леніним, де нині – головний корпус Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.