23 червня 2021 року минає 80 років із трагічної події – розстрілу бранців Луцької тюрми. Цей день є сумним нагадуванням про страшну сторінку в житті волинян у роки Другої світової війни.

Із проголошенням Незалежності у Луцьку щороку відбуваються заходи із вшанування пам’яті загиблих у Луцькій тюрмі. Тема розстрілу нині актуальна для багатьох дослідників, адже з кожним роком вдається відшукати нові джерела, які дозволяють краще зрозуміти білі плями цієї сторінки волинської історії, пише ІА Волинські новини.

Довгий час тема розстрілу в Луцькій тюрмі була табу не лише в дослідженнях, а й у розмовах волинян. Проте це не означає, що про неї не згадували та не пам’ятали невинно вбитих жертв.

У червні 1989 року в Луцьку відбулася неофіційна акція, про яку сучасники знають небагато. В ті спекотні червневі дні луцькі художники, митці та ініціативна молодь вирішили вшанувати розстріляних бранців Луцької тюрми і покласти на їх могилу квіти. Проте в радянські часи такі дії могли бути засуджені з боку влади, а учасники акції могли мати серйозні неприємності. Тому для того, щоб її здійснити, треба було добре все спланувати.

Свідком тих подій була знана лучанка Зоя Навроцька, яка тривалий час очолює Художній музей міста Луцька. Саме вона поділилася раритетним фотоархівом, який ілюструє, як саме проходив «заборонений» захід під стінами Луцької тюрми.

На фото можемо побачити молодь, яка прибирає на території Луцького замку, потім із квітами прямує повз пам’ятник Паші Савєльєвій до стін Луцької в’язниці.

Зоє Михайлівно, розкажіть, як виникла ідея в радянські часи провести таку акцію?

Учасниками цієї акції стала активна луцька молодь, яка спілкувалася зі старшими людьми, свідками тих страшних подій. Вони намагалися переказати нам ті історії, які знали. Ми ж були такими молодими людьми, які прислухались, любили слухати і любили цих людей.

Благо,людей, які були носіями цінної інформації про ті події, ми знали багато. Один із них – Юлій Головацький. Він мешкав тут, неподалік замку, він відсидів, він брав участь в антирадянському опорі, і він розповідав багато страшного. Власне, він розповів про ці розстріли тоді Миколі Кумановському та мені. Він добре володів цією інформацією і вичерпно передавав її нам. Відтак ми вирішили вшанувати цих людей.

Як все відбувалось? Чи був якийсь план?

Ми зібрались. Конспірологія була. Знали, що за нами стежать. Ми зібрались тісною ініціативною групою. Це були двадцяті числа червня. Щоб не викликати підозру, для початку вирішили зробити в замку суботник, прибирання, бо замок тоді був надзвичайно засмічений. Будівельники полишали тоді багато брухту, тому замок мав дуже неохайний вигляд.

Ми зібралися, повивозили сміття, зробили благу справу. Заздалегідь підготували для акції квіти та вінки. У якийсь момент ми полишили замок і пішли.

Нам ніхто не міг перешкодити, бо ніхто не передбачав, що буде далі. Ми вилаштувалися в колони і пройшли повз Пашу Савельєву до музичного училища, далі до тієї клумби, де були ці захоронення, як нам розповідав Юлій Головацький.

Ми поставили там свічі, запалили їх у тих клумбах. Але на наше здивування на трансформаторній будці, під якою теж були захоронення, квіти вже стояли. Тобто хтось вже був до нас.

Чи вдалося дізнатися, хто ці небайдужі люди?

Тоді для нас це була загадка, бо це могли зробити і наші вороги, щоби нас спровокувати.

Спочатку ми подумали, що це родичі загиблих, але пізніше з’ясувалося, що це були хлопці з Гельсінської спілки: Геннадій Кожевніков, Сашко Юрченко, Микола Солоненко. Вони також прийшли перед нами. Пізніше ми всі познайомилися і вже спілкувалися. В ті часи така акція була дуже сміливою заявкою.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.