Уявіть сталінську добу. Будується центральна міська вулиця імені Леніна. На ній зводиться споруда Обкому, проектується прилеглий майдан. Все логічно – архітектори використовують обов’язковий у той час ампірний, класицистичний стиль. Помпезні будівлі з колонами і пілястрами, рослинним декором, ліпниною, портиками і арками – все, щоб уславити імперію.

Де серед цього всього взялося місце прекрасним функціоналістським будинкам 1930-х? Як ці агенти «буржуазного зодчества» змогли проникнути в місто комуністичного майбутнього? Нас полонить непозбувна бентега.

Власне, це трохи нелогічно. Хоча якщо подивитися в корінь, то все можна виправдати. І не тільки в тому, про що йтиметься нижче…

Вважаючи (як виявилося потім – небезпідставно), що тема архітектури модернізму в Луцьку є цікавою і перспективною для лучан, я став значно прискіпливіше придивлятися до будинків з модерністською естетикою. З великою приємністю і подивом після 11-річного безперервного процесу дослідження історії міста виявив, що є кілька будинків, про які я раніше не знав. Вони мають цікаві під’їзди – кругові (насправді квадратні). А зверху немає звичної стелі, замість неї – скляна частина, яка дозволяє денному світлу проходити углиб, освітлюючи сходи, перила і майданчики.

Цей прийом не придумали модерністи, його активно використовували ще на зламі ХІХ-ХХ століть. Проте більшість таких у Луцьку зовні мають чистісінькі елементи тридцятих – того часу, коли місто активно розбудовувалося у модерністському стилі. І здавалося б, усе ок – будівля тридцятих з цікавою родзинкою, навіщо галасувати?

Але коли подивитися детальніше на історію цих кількох споруд, виявляється, що ані в 1930-х ані в 1940-х їх ще не було! Принаймні, деякі з них зведені в середині 1950-х. Уявіть сталінську добу. Будується центральна міська вулиця імені Леніна. На ній зводиться споруда Обкому, проектується прилеглий майдан. Все логічно – архітектори використовують обов’язковий у той час ампірний, класицистичний стиль. Помпезні будівлі з колонами і пілястрами, рослинним декором, ліпниною, портиками і арками – все, щоб уславити імперію. Де серед цього всього взялося місце прекрасним функціоналістським будинкам 1930-х? Як ці агенти буржуазного зодчества змогли проникнути в місто комуністичного майбутнього?

Вулиця Сверстюка, 2а

Дуже гарний приклад естетики модернізму – це будинок на вулиці Євгена Сверстюка, 2а. Примітні риси – об’єднання вікон другого поверху у стрічкові тяги, використання декоративних ліній, які й додають цій споруді характеру. Конструктивно фасади будинків 2 і 2а – це суцільна споруда. Але номер 2 був зведений до війни, а от, номер 2а на фото 1944 року ще нема!

А коли ж він з’явився? Якщо уважно придивитися до цих ліній, то видно, що це лише на перший погляд, вони однакові в обох будівлях. На фасаді номера 2а вони не такі глибокі, як на 2. Видно, що радянський архітектор намагався вписати споруду і надати їй рис попереднього будинку. Чи використав він проект довоєнний, чи робив його з нуля, невідомо. Прізвище проектувальника також незнане.

Радянське походження видають характерні дерев’яні елементи під’їзда, увінчаного настільки стильним світловим ліхтарем, що я завжди був впевнений про його довоєнне походження. Раніше він повністю був зі скла, а коли воно руйнувалося, верхню частину закрили бляхою. Проте навіть так всередині сходової клітки досить світло. Чому такий будинок звели у той час, коли панував зовсім інший стиль?

Фото 1 з ?

Вулиця Бандери, 10

Найбільш характерний будинок розташований на вулиці Бандери, 10. Тому що про нього відомо найбільше. У 1956 в Луцьку став працювати архітектор Василь Маловиця. Випускник Київського художнього інституту (тепер Національна академія мистецтв України) отримав направлення для роботи в Луцьку. І це був один із його перших проектів.

У волинському відділі Діпроміста йому дали завдання запроектувати житлову споруду для родин архітекторів. Він видав проект, який потім був доповнений. У 1957 почалося будівництво. На ділянці уже був цікавий будинок архітектора Сергія Тимошенка 1930-х. Будинок Маловиці був прибудований упритул до нього.

Малюнок підперильних ґраток цілком стильний, замість перил – металева труба, яка не вибивається із контексту. Ґратки мають цікавий спосіб з’єднання, який недалеко відійшов від довоєнних клепок. Тут використані болти і гайки. Зовні це виглядає як цілком довоєнна конструкція.

В той час, коли зварювання було вже давно прийнятим методом у будівництві, тут раптом вирішують повернутися до на той час застарілого способу з’єднання металу, або скоріше всього, використати той, що його імітує. Причина цього точно невідома. Розташування кватирок на вікнах – таке ж, як у довоєнних будинках.

Спорудження будинку на Бандери, 10. Зліва - будинок на вулиці Бандери, 12. Старі фото з архіву родини Маловиць

Зліва - будинок на Бандери, 8 авторства Сергія Тимошенка. Бандери, 10 будується упритул в 1957 році.

Фото 1 з ?

Вулиця Винниченка, 37

І цього будинку у 1944 році ще не було. Хоча зовні він цілком нагадує фасади тридцятих. Зараз він обкладений плиткою, але деякі риси видно. Наприклад, над входом у під’їзд є стилізована висока і вузька ніша – на її місці у випадку проектування в 1930-х мало б бути вікно сходової клітки. Це насправді є стилізована ніша, а не замуроване вікно, оскільки конструктивно сходова клітка розташована значно глибше в будинку. І це також круговий під’їзд зі світловим ліхтарем.

На відміну від споруди на Бандери, 10 з його гаєчками, які імітують довоєнні клепки, у будівлі на Винниченка, 37 підперильні металеві конструкції зроблені жахливо. Зварювальні шви виглядають неакуратно, хаотично. Хоча сам малюнок конструкції доволі стильний і відносить глядача до модерністської естетики. Бетон на сходах лущиться і на сьогодні виглядає доволі понищеним, що непритаманно будівлям тридцятих. Про цей приклад можна сказати таке: стиль довоєнний, виконання радянське.

Все ж залишається невідомим і бентежним факт його будівництва саме після війни.

Фото 1 з ?

Важливі висновки

З огляду на це все, напрошуються висновки про архітектуру Луцька середини ХХ століття. Хороша можливість переосмислити прийняті раніше тенденції.

1. Після війни могли використовувати довоєнні проекти.
2. Необхідність сталінського ампіру у 1950-х була не настільки жорсткою.
3. Сталінський помпезний стиль міг стосуватися скоріше великих будівель і адміністративних. А для малих архітекторам давалася воля.
4. 1960-ті почалися в 1950-х. Варто переоцінити історію архітектури Луцька і визнати, що так званий радянський модернізм 1960-х, який ми добре розуміємо на знаних луцьких будівлях того часу, започаткувався ще в 1950-х. Тобто власне луцька архітектурна реакція на хрущовську відлигу була значно швидшою, і почалася одразу після (під час) хрущовського виступу в 1956, а не з початком 1960-х. Бо в 1960-х стиль уже перекинувся на громадські і великі будівлі.
5. Сталінський ампір і радянський модернізм в Луцьку були хронологічними сусідами впродовж кількох років, орієнтовно 1956 – початок 1960-х.
6. На прикладі цих трьох будинків бачимо, що будинки радянського модернізму в Луцьку нічим не гірші за той натхненний модернізм, який використовували архітектори 1930-х, негативна конотація епітету «радянський» тут не працює. А відтак споруди 1960-х (а я хочу сказати – і деякі з 1970-1980-х) – мають отримати належну увагу, з огляду на їхню історико-архітектурну цінність і взяті під охорону. На сьогодні поки жоден повоєнний модерністський об’єкт не має статусу пам’ятки.

Щоб дізнатися більше про луцький повоєнний модернізм, але також і довоєнний, стежте за facebook-сторінкою Луцький модернізм.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.