"Ми звертаємося з дружніми новорічними поздоровленнями і найдобрішими побажаннями до народів країн соціалізму, комунізму і робітничих партій, робітничого класу, трудящих селян, прогресивної інтелігенції капіталістичних країн, народів, які скинули колоніальні кайдани, всіх борців проти імперіалізму, за свободу і незалежність. Хай наступаючий, 1970 рік буде роком дальших перемог справи миру, демократії, національної незалежності, соціалізму і комунізму".

Це слова з першої шпальти газети "Радянська Волинь" за 1 січня 1970 року. А поруч плакат - Леніну 100 років. Так почалося десятиліття 1970-х в Луцьку.

 Колаж Олександра Котиса

Соціалістичне будівництво

Шістдесяті роки завершилися. Останні риси відлиги розсмоктувалися в часі і в сімдесяті роки вся імперія входила з тими тенденціями, які потім назвуть "періодом застою".

Але це не дуже стосувалося Луцька. Саме в сімдесяті роки в місті відбувся бум - розбудова промислових районів, великих фабрик, заводів, створення цілих житлових кварталів, суттєве зростання кількості мешканців, бурхливий розвиток транспорту. Одним словом, "розгорнулося масове соціалістичне будівництво".

Нове десятиліття давало великі надії міським стратегам на те, який же буде Луцьк тогочасного майбутнього. І цей розвиток мав підкріплюватися певною економічною основою. Перш за все це були заводи всесоюзного значення. У 1973 році в Луцьку здали першу чергу заводу синтетичних шкір, де використали нову на той час технологію виробництва. Першу продукцію в 1972 році дав пластмасовий завод. А пізніше - шовковий комбінат і підшипниковий завод.

Все це давало суттєвий оборот продукції. Рухати це все мали живі люди. За десятиліття сімдесятих населення Луцька збільшилося майже в півтора рази! З 93 тисяч до 137 тисяч.

Всю цю неймовірну масу треба було якось перевозити зранку на заводи, а ввечері - додому чи в кіно. На початку сімдесятих в Луцьку з'явилася новинка – тролейбус. Перший рейс відбувся 8 квітня 1972 року. Він їхав від депо до Розвилки, де був кінотеатр "Комсомолець". Проїзд коштував 4 копійки. Довжина ліній становила всього 13 кілометрів. Першою моделлю тролейбуса на луцьких дорогах став Київ-6 "Киянка".

Перший тролейбус у Луцьку мав відповідни номер - 01

Вже наприкінці сімдесятих в місті курсувало 70 тролейбусів. Довжина ліній становила 40 км. Інтервал руху в години-пік - 4 хвилини. Але часами і цього було мало, бо за словами старожилів, було за щастя близько жити біля роботи і не користуватися переповненими тролейбусами вранці. Підрахували, що з початку запуску цього транспорту в місті до кінця сімдесятих років перевезли 125 мільйонів пасажирів, "робітників, трудящих та гостей міста".

Улюблені Мареничі

Радянський союз - величезна імперія, якій була властива своя особлива культура. Основним чинником її розвитку була партійна ідеологія, яка формувала світогляд "трудящих" ще змалечку. Більшість тенденцій, які намагалися контролювати та цензурувати, формували особливу людину - Homo soveticus - з величезним пластом глибоких світоглядних переконань та більш менш стандартним набором шаблонів поведінки.

Як сьогодні видається, життя тодішніх людей зовні було пафосно-ліричним, урочисто-піднесеним та навіть агресивно вразливим. Державна ідеологія та виховання формували стійкі тенденції незмінної любові до Батьківщини, шанування воїнів "Великой Отечественной Войны", показне піднесення ролі праці, строга ієрархічність із майже патетичним ставленням до старшої ланки тощо. Але поряд з цим пробивалася тонка ліричність, схильність до загострених переживань. Варто лише подивитися на те, що і як показували у кіно, як фотографували, писали і взагалі творили.

З фотоальбому "Луцьк", 1978

Одна зі знакових подій культурного життя тодішнього Луцька була поява нового приміщення театру. Одночасно відбулося дві акції: відкрилося нове спеціальне приміщення для драматичного театру імені Шевченка і з'явився в місті театр ляльок. Вже скоро він став четвертим в УРСР театром ляльок вищої категорії. Згодом саме в Луцьку організували перший республіканський фестиваль театрів такого типу.

Вкінці сімдесятих в Луцьку з'являється тепер легенда тих часів - Тріо Мареничів. Вони швидко набувають великої популярності. Їхні пісні переспівують, транслюють на всесоюзному телебаченні. Згодом вони знімають перші кліпи.

Саме в сімдесятих роках в Луцьку, можна вважати, з'явився замок як музейний об'єкт. Раніше територію ніхто не охороняв особливо. В замку прогулювали уроки школярі або просто совалися підземеллями цікаві варвари. Упродовж сімдесятих років замок укріпили, відремонтували. На головній вежі відновили зубці. У той час територія замку була дуже зелена.

Розбудова районів: новаторський 33-й та ідея Гнідави

Промислово-економічний розвиток дав можливість місту рости і розвиватися фізично. Воно росло не тільки кількісно, а й якісно. Луцьк територіально вийшов за колишні межі й активно став наповнюватися багатоповерхівками та житловими районами. Сьогодні багато мешканців міста живуть на вулицях і кварталах, збудованих у сімдесятих.

В архітектурні тогочасного міста відбувався перехід до комплексної забудови. Однією з особливостей такого будівництва стало явище так званого типового проекту. Але це не означає, що строга необхідність використати на місцях запроектовані кимось раніше будинки. Типовими були тільки певні елементи конструктивної схеми забудови, наприклад, конфігурація та розташування квартир. Але цілий будинок чи їх комплекс варто було пристосовувати до місця залежно від містобудівних умов, ландшафту тощо. Певна можливість для творчості все ж була.

Важливою особливістю архітектури сімдесятих стало використання білої силікатної цегли. Вона мала високу якість облицювання, тому будинки з неї вже не штукатурили, а залишали просто білими.

Першим білим район Луцька став відомий тепер 33-й. Тут же архітектори проявили уяву - вони запроектували частину району уздовж теперішніх проспектів Молоді та Соборності. Це був абсолютно новаторський крок, вперше застосований в СРСР. Хоча подібне вже було у Німеччині (район Фогельштанг у місті Мангайм).

Ці будинки ще на макеті

Другою величезною містобудівною акцією стало проектування та будівництво району Гнідава. Будівництво підшипникового заводу всесоюзного значення вимагало і розбудову міської інфраструктури поряд.

У 1972 році у волинському філіалі всесоюзної проектувальної організації "Діпромісто" розробили проект забудови району на землях колишнього села Гнідава. Проектна чисельність району - 48-50 тисяч. Важко уявити, щоб у нинішніх умовах в Луцьку запроектували район такої чисельності і взялися до його виконання. Але в сімдесятих люди були сміливіші. Цей проект є дуже хорошим прикладом, як під час містобудування враховують особливості території. В даному випадку - широку заплаву, географію місцевості, та розташування історичної частини міста.

Район запроектували так, що його головна композиційна вісь спрямовувалася на купол костелу Петра і Павла. Район на кінчику осі мав завершуватися невеликим сквером та оглядовим майданчиком, під яким простягався луг, а на горизонті був заповідник. Вся житлова частина в такому випадку опинялася за спиною спостерігача. Обіруч центральної осі (на якій мала бути пішохідна алея) симетрично розташовувалися мікрорайони. У кожному з них мав бути свій центр обслуговування зі школою та двома садочками. Весь район мав оточуватися зеленим кільцем із максимальним виведенням транспорту за межі району. Ідея була шикарна.

План Гнідави

Але її не змогли реалізувати через багато різних факторів. Панував хаос у державних структурах і проекту ніхто достатньої уваги не надав. Черговість забудови порушили, по пішохідних напрямках пустили транспорт, в деяких місцях збудували не за проектом, до оглядового майданчика руки не дійшли. В результаті задуманий комплекс був повністю дезорганізований. Реалізований проект має тільки певні натяки на хорошу первинну ідею.

Пропаганда на могилах

Третьою, і не менш важливою, містобудівною акцією сімдесятих стало створення центрального Театрального майдану. Раніше центром міста вважався майдан біля Обкому, де стояв пам'ятник Леніну. Але коли збудували Театральний, центр мимоволі перемістився туди. Планування майдану почалося в 1971 році. До кінця сімдесятих майдан став таким, яким ми його тепер знаємо. Одні з найцікавіших ізюминок нового майдану - драмтеатр у стилі радянського модернізму, фонтан та пам'ятник Лесі.

Будівництво Театрального майдану відбулося такими етапами:

• Вирубали парк і заклали новий парк на заплаві Стиру. Рідкісні дерева також були вирубані.
• Кладовище Свято-Троїцького собору було зменшене, а паркан перенесений ближче до споруди.
• На розі з вулицею Радянською (тепер — Лесі Українки) збудували новий дев'ятиповерховий будинок з електронним годинником та термометром.
• Недобудований передвоєнний кінотеатр облаштували як будинок культури.
• У 1975 році збудували фонтан зі світло-музикою.
• У 1975 році збудували музично-драматичний театр на 800 місць.
• 19 серпня 1977 року у центрі майдану відкрили пам'ятник Лесі Українці.
• Рух транспорту винесли за межі майдану на його північну сторону.
• У північній стороні ще раніше звели центральний універмаг.
• За театром праворуч у 1978 році збудували тоді найвищий у місті п'ятнадцятиповерховий будинок.

 Фонтан біля драмтеатру. Фото з путівника "Луцьк", 1983

Давнє кладовище на вулиці Артема з цікавими католицькими пам'ятникам та військовими похованнями різних воєн вирішили зруйнувати для будівництва Меморіалу. Деякі поховання переносили, та дуже багато могил просто опинилися під плитами радянської промисловості.

Цікаво, що проектанти-кияни задумали спорудити в Луцьку вищий обеліск, ніж у Києві. Через це були проблеми.

"Були проблеми з Києвом. У нас обеліск проектувався висотою 43 метри. А в Києві схожий обеліск, який на той час уже був збудований, був нижчий. Дзвонили, обурювалися, казали – так не можна... Як же ж – в якомусь Луцьку буде вищий обеліск, ніж у Києві? Але якось тоді все зам’ялося, заглохло, і ми таки побудували", – розповідав колишній голова міськвиконкому сімдесятих Юрій Сулівін.

Це далеко не все, що збудували в Луцьку в сімдесятих - велика кількість інших житлових будинків та громадських споруд. Загалом архітектура Луцька сімдесятих років дуже двояка. З одного боку, масове будівництво, розбудова міста, певна можливість застосувати новаторські ідеї. Але з іншого, далеко неповна можливість довести цікаві ідеї докінця, застосування типових проектів, складність урізноманітнення забудови через це, використання тільки типових матеріалів та конструкцій, нефаховість партійного бюрократичного апарату, який втручався в роботу архітекторів...

Луцьк сімдесятих цікавий і водночас сумний. Будівництво однакових будинків та кварталів без особливого благоустрою та продуманої схеми в наш час дає дуже негативні результати. Багато кварталів Луцька схожі з забудовою інших міст, вони депресивні, сірі, мало комфортабельні. Крім того, це все не ремонтувалося десятиліттями.

Але архітектура - це лише маленький шматок життя. Місто росло і розвивалося швидкими темпами. Тут народжувалися щасливі люди і витинали свою власну історію в матеріальному і нематеріальному міському середовищі. Через високу професійну працю тодішніх фотографів ми тепер маємо змогу дотикнутися до живої і зворушливої тканини тих літ.

Фото 1 з ?

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.