Завершення Першої світової війни і розпад ще донедавна могутніх імперій спричинили відродження нових національних держав у Центрально-Східній Європі.

Західно-Українська Народна Республіка, яка виникла на руїнах Австро-Угорської імперії Ґабсбурґів у листопаді 1918 року, проіснувала недовго. Друга Річпосполита, що наново відродилася, висунула претензії щодо Східної Галичини. Унаслідок чого виникла польсько-українська війна. Перемога у ній дісталася Польській державі. У результаті Польща фактично отримала  українські етнічні землі загальною площею близько 140 тис. кв. км.

18 березня 1921 року в Ризі було підписано мирний договір між Польщею та Радянською Росією. Польща визнала існування УРСР. Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся  відповідно відходили до Польської держави. За Ризьким мирним договором Польща отримала 35574 кв. км. території колишньої Волинської губернії, на якій було утворено, а по суті відновлено Волинське воєводство з центром у Луцьку. Весь західноукраїнський реґіон, а в тому числі, Волинське і Поліське воєводства, означили як «східні креси».

Підписання Ризького договору, березень 1921 року

Остаточно доля західноукраїнських земель була вирішена на конференції Ради послів західних держав 14 березня 1923 року. Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся уже були під владою Польської держави. Тепер до неї відходила і Східна Галичина.

З чого усе почалося?

Серед політико-економічних заходів  на підпорядкованих теренах чільне місце займала аграрна реформа і безпосередньо пов’язана з нею аграрна колонізація – створення у Східній Галичині і Західній Волині цивільних та військових сільських господарств. Унаслідок військових дій на території Галичини і Волині  в роки Першої світової та польсько-української воєн сільське господарство Західної України зазнало значних збитків, до того ж, йому були властиві окремі рудименти.

У їх основі лежало зосередження значної земельної власності у невеликої частини земельних маґнатів, і без- та малоземелля переважної більшості українського селянства. Усе це служило ілюстрацією недосконалої аграрної структури. Зміни були якраз на часі.

Шлях реформ

Перебудова аграрного устрою Польської держави була започаткована у липні 1919 року. Сеймова ухвала від 10 липня передбачала створення нових господарств, а також процес збільшення карликових господарств до нормальних. Проте постанова не набула сили закону. 15 липня 1920 року було прийнято новий аграрний закон.

Відповідно до нього мало проводитись щорічне парцелювання (поділ земельних володінь на дрібніші земельні клаптики – парцели) 200 тисяч гектарів державних земель, занедбаних маєтків, земельних володінь військових спекулянтів і лише в останню чергу поміщицьких господарств, для яких визначено вищу норму землекористування до 60 гектарів у промислових та приміських зонах, 180 гектарів – у сільськогосподарських; для західних і східних воєводств – до 400 гектарів. Земля понад норму підлягала викупу і була призначена на парцеляцію і осадництво.

Державний парцеляційний фонд переходив у розпорядження Головного земельного управління, а з 1923 року загальне керівництво і контроль за виконанням реформи передавались міністру аграрних реформ, на місцях – окружним і  повітовим земельним управлінням і комісіям.

Наступним кроком до впровадження змін у аграрний лад земель, підпорядкованих Польщі, був закон від 17 грудня 1920 року про утворення земельного фонду у східних воєводствах та про колонізацію їх польськими військовиками-осадниками, що найбільше проявили себе у війні проти Радянської Росії – так звані «кресові закони».

Аграрна політика Польщі і перетворення, пов’язані з нею, внесли свої корективи у систему користування землею в усіх населених пунктах Волинського воєводства. Не був виключенням і маєток Брани-Єкатеринівка (сучасні села Брани, Довге, Борисковичі та Журавники  Горохівського району Волинської області) тоді Бранівської ґміни Горохівського повіту.

Приміщення ґміни у Бранах

Видок Дружкополя початку 20-х років ХХ століття. Фото із фб-спільноти Горохів – моє місто

---

Серед заходів польського уряду, у контексті аграрних змін у Бранах-Єкатеринівці, стали:

 -  парцеляція земельних угідь;

 -  орендаційні процеси; 

-  ліквідація сервітутів.

Бассаліні і Янковські: надмірні землі осадникам й селянам

Найістотнішим чинником, що впливав на зміни структури власності землі на Волині була парцеляція ґрунтів великих володінь. Так, в 1921 року представниками  земельного управління були здійснені обміри землі у маєтку. Під 1923 роком знаходимо імена тих, хто внаслідок парцеляції отримав земельні наділи. Серед них переважали поляки. Виділялися землі для перегону худоби до водопою на луках, резерв для сервітутів та шкільний ґрунт.

Дружкопільська хата початку ХХ століття під солом’яним стрихом

Імена всіх нових власників до реєстру не вносились. На це вказують записи слова «інші» біля імен Марії Йохановичової, Яна Осіповича, Данила Ковальчука, Яна Квятковського, Філімона Миколайчука, Захара Полхіна. Зазначена кількість розпарцельованих земель, проте відсутні свідчення про ціну новопридбаних земельних надбань. Тож, вочевидь, процес парцеляції у Бранах-Єкатеринівці на 1923 рік був військовим осадництвом. Саме військові поляки згідно до «кресових законів» від 17 грудня 1920 року мали право на безплатне отримання землі. Кількість земель, розпарцельованих у 1923 році  така:

Кількість військовоосадницьких земель (1923 р.)      

Загальна кількість, га	Орні ґрунти, га	Луки, га	Дороги, рови, га	Ліси, га
823, 6423	478, 4011	43, 8491	12, 479	293, 7742

Джерело: Державний архів Волинської області (далі – ДАВО), ф. 277: Волинське окружне земельне управління, оп. 1, спр. 437, арк. 1–3.

На 1923 рік у маєтку Брани-Єкатеринівка було створено 43 військовоосадницькі господарства. Загальна ж кількість військових осад у Горохівському повіті на 1923 – 1924 роки становила 325. Упродовж  лютого 1927 – листопада 1929 року було розпарцельовано 47, 233 га землі. 7 березня 1927 року до земського комісара в Луцьку Андрія Тиравського надійшла заява від пана Петра Зажада з маєтку Брани з проханням встановити кордони поміж частинами маєтку. З тими ж клопотаннями до земського уряду звернулась і церковна громада Бранівської православної парафії.

Святопокровська церква у Бранах. Світлина 1930-х років із колекції  краєзнавця Андрія Кленка

23 вересня 1929 року в Окружному земському уряді Луцька відбулось засідання, що затвердило парцеляційний процес та ціни на землю, яка підлягала поділу. Вартість, як зазначено у документах, встановлювалась з погодження повітового земського уряду в Горохові. Поділу підлягала власність Міхала та Вікторії Янковських – заможних мешканців Бран, власників розкішного палацу в тому ж таки селі, обсягом 47, 2335 га.

Палац Міхала та Вікторії Янковських у Бранах

Парцели з урочищ «Замчисько» та «Циплі» було розділено між 105-ма новими власниками. За 33, 8951 га землі в урочищі «Замчисько» вони сплатили 28 161 злотих 69 ґрошей, в урочищі «Циплі» – 105 злотих 19 ґрошей за 13, 3384 га; 0, 0009 га оцінювались в 1 злотий.  1 грудня 1929 р. розпочався парцеляційний процес над церковними землями у Бранах.

Завдання полягало у встановленні меж між урочищами «За церквою», «За криницями», «Волиця» на прохання солтисів (сільських старост) сіл Довге, Брани та Борисковичі. Парцеляцію провів Яків Євплов. Закінчення її припало на 18 січня 1937 року.

Наступний парцеляційний процес датований 1930 – 1931 роками і свідчив про усну домовленість жителів Дружкополя з тогочасними власниками маєтку – Анною Бассаліні, Станіславом Долінковським, Францішком Потоцьким та Євстафієм Каяструком. Згідно до цього договору селяни за виконання своїх обов’язків (не вказано хто саме і за яку роботу) отримали більше 39 га землі.

Граф Рафаїл де Боссаліні – батько Анни, співвласниці маєтку Брани-Єкатеринівка

Підпис на звороті світлини

Парцеляції підлягали не лише землі приватної власності. Уже в 1932 році розпочався поділ церковних володінь. Землі обсягом 10, 0535 га відійшли до церкви ще у 1920 році. Після закінчення парцеляції (31 травня 1937 року) земельні угіддя були продані за 8562, 00 злотих. Власники цих земельних надбань подані у таблиці:

Результати парцеляції церковних володінь (1932 рік)  

№	Ім’я, прізвище	Обсяг землі, га	Ціна, злоті
1	Матвій Калахан	1, 0023	206, 00
		0, 3908	507, 00
2	Степан Бондар	0, 5087	669, 00
		0, 5292	345, 00
		0, 4642	432, 00
3	Василь Калахан	0, 3934	122, 00
		0, 3946	413, 00
4	Федір Садовий	0, 5898	498, 00
		0, 2997	191, 00
5	Михайло Пилипчук	0, 6973	675, 00
		0, 3097	87, 00
6	Семен Якобчук	1, 0065	1097, 00
		0, 4979	680, 00
7	Олександр Мельник	1, 2902	1123, 00
		0, 6847	492, 00
8	Резерв для школи	0, 9945	1025, 00
	Разом	10, 0535	8562, 00

Джерело: ДАВО, ф. 277: Волинське окружне земельне управління, оп. 3, спр. 1341, арк. 12–13.

Попередньо (документи не вказують точної дати) до земського уряду надійшов лист із затвердженими у Горохові іменами кандидатів на отримання земельних надбань. Серед них – імена усіх згаданих у таблиці 3 власників, але разом з тим, планувалось виділення 0, 3070 га земельної площі під колію Луцьк – Стоянів.

Будівництво колії Луцьк – Стоянів, кінець 1920-х років

Бранівський вокзал. Знимка 30-х років ХХ століття

Очевидно, на земельній наділ претендував і Дем’ян Якобчук. Документи фіксують відмову розглядати його скаргу, аргументуючи це тим, що вказана особа не займається особистим господарством, а працює в маґістраті  Берестечка.

Упродовж 1933–1939 років за результатами парцеляції та обмірів урочищ «За валом», «Волиця», «Широке», «За криницями» було розпарцельовано 17, 7227 га землі. Із них 7, 3679 га надано у користування церкві в урочищі «За криницями».

Іконостас церкви у Бранах, 1930-і

1939 року позначився ще одним парцеляційним процесом, проведеним  А. Тиравським. У результаті 91 мешканець села став власником земельної ділянки. Загалом же у 1939 року розпарцельовано було 37, 5725 га орних земель та 37, 5725 га лісових угідь.

  Селяни орендували землі лише другого класу

Під 1926 роком документи архіву фіксують договори Горохівського повітового земельного управління з селянами про оренду землі у маєтку Брани. Земля передавалась у їхнє користування на 6 років. Протягом цього часу орендатори новині були сплачувати визначені суми злотих за свої володіння. Перший договір укладено 26 жовтня 1926 року в Повітовому земельному управлінні в присутності свідків: Олександра Куця та Яна Ронкевича. Договірні сторони: Жиґмунд Сочинський (земський комісар) та Дем’ян Якобчук разом із чотирма мешканцями Бран. Перша оплата за орендовану землю датується вже 28 жовтня 1926 роком. Наступна – 4 квітня 1927 роком.      

Селяни за роботою у полі

1 жовтня 1929 року домовленість від 1926 було порушено у зв’язку із збільшенням кількості охочих орендувати землю. 18 червня 1930 року з ними укладено новий договір. Договірні сторони: Станіслав Марцинківський (земський комісар) та Ґреґор Юрчук (священник, мешканець села Брани). За умовами договору Юрчуку в користування надавався 1 га луку.

У жовтні 1931 року знову збільшилась кількість тих, хто хотів орендувати землю.  Відповідно до нового договору селяни отримували у користування 7, 8141 га орних земель і 2, 300 га луку. Сума до оплати складала 446, 87 злотих. Термін експлуатації – 1 рік. Процес оплати у 1931 – 1932 років ілюструє таблиця:

Оплата за орендовану землю (1931–1932 роки)     

№	Прізвище та ім’я	Орна земля, га	Зем. кл.	Лук, га	Зем. кл.	Оплата. га
1	Херонім Похожельський	1, 0000	ІІ	–	–	41, 00
2	Олександр Мельник	1, 3000	ІІ	0, 7000	ІІ	91, 80
3	Степан Бондар	1, 0000	ІІ	0, 5000	ІІ	68, 50
4	Василь Калахан	0, 7141	ІІ	–	–	29, 27
5	Михайло Пилипчук	0, 7000	ІІ	0, 3000	ІІ	45, 20
6	Матвій Калахан	1, 5000	ІІ	–	–	61, 50
7	Федір Садовий	0, 6000	ІІ	0, 5000	ІІ	41, 10
8	Семен Якобчук	1, 0000	ІІ	0, 5000	ІІ	68, 50
Разом		7, 8141		2, 3000		446, 87
Орна земля та луки				10, 1141

 Джерело: ДАВО, ф. 277: Волинське окружне земельне управління, оп. 1, спр. 288, арк. 31.      

Очевидно, саме у 1932 році активні орендаційні процеси на селі закінчуються. Поновлення договорів документи більше не згадують.

  Чому ліквідовували сервітути?

До зменшення розмірів великої земельної власності призвела і акція ліквідації сервітутів протягом 1924–1938 років. Замість права на користування панськими лісами та пасовищами селяни отримали 78000 га ґрунтів. 2 грудня 1927 року розпочали ліквідацію службової власності Фоми Ващука.

Загальна кількість його земель становила майже 8, 5 га. Приводом до здійснення цієї операції стало офіційне прохання мешканців села Довге, що надійшло до Окружного земського уряду в Луцьку 15 грудня 1927 року і попередньої вимоги жителів Дружкополя від 28 вересня того ж року. Сервітут розміщувався у Бранах. Документи фіксують добровільність акції і вказують на свідків, присутніх при здійсненні її. Остаточно сервітут Ф. Ващука скасували 29 грудня 1938 року. Протягом 1930–1939 років ліквідували також сервітут панів Янковських.

***

Таким чином, на прикладі одного села та його околиць удається простежити специфіку аграрної політики Другої Речіпосполитої на Волині міжвоєнного періоду. Вона характеризувалася низкою заходів, які були  спрямовані  на подолання недосконалості аграрної структури, а в політичному сенсі, перш за все, щоб остаточно закріпити позиції польської влади на західноукраїнських територіях.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.