1916 рік, розпал Першої Світової війни. 4 червня російська армія починає Луцький прорив (у радянській історіографії Брусиловський) одночасово на фронті від Рівного до Чернівців. До 12 серпня (усі дати далі за старим стилем) на Волині були звільнені Луцьк, Маневичі, Рожище, Торчин, Берестечко. На черзі були Ковель і Володимир-Волинський. Для зупинення наступу російської армії, німецьким і австрійським командуванням на Східний фронт були перекинуті з Франції та Італії значні військові сили, у тому рахунку і авіаційні.

Авіасили противника були значні

На аеродромі у Ковелі, біля військових казарм, у червні зосередилися дві ескадри (Kampfgeschwader — KG. I и KG. II), загальною чисельністю до 100 літаків. У них нараховувалося біля 18 двомоторних бомбардувальників «AEG G. III» і «Rumpler G. II». Інші типи літаків  представляли двомісні одномоторні розвідувальники - легкі бомбардувальники «Albatros C. III» і «Rumpler C. I». Ці літаки мали турельний кулемет у спостерігача і синхронний у льотчика, що надавало можливість вести активний повітряний бій. Екіпажі загонів отримали значний бойовий досвід на східноєвропейському театрі, зокрема під Верденом.

Крім того, проти авіації 8-ї російської армії діяли 3 винищувальних авіаційних відділення Kampfeinsitzerstaffels (Kests) - два у районі Ковеля (Kest Byten и Kest Osiekrow) і одне - Володимира-Волинсткого (Kest Nowy-Zaharow) у складі 2-6 одномісних винищувачів «Fokker E. III», озброєнних синхронними кулеметами.

У Володимирі-Волинському знаходилися австро-угорські авіароти ( Flik  10, 20, 43), з новітніми розвідувальниками  «Knoller-Albatros С.І», «Hansa-Brandenburg C. I» і «Aviatik C. III».

Таким чином на Ковельському напрямку німецькі і австрійскі авіаційні з’єднання на протязі червня-сепня досягли суттєвої кількісної та якісної переваги над чотирма небагаточисельними авіазагонами російської армії.

Луцький прорив, twlwsix.appspot.com

Німецький військовий аеродром у Ковелі, між теперішніми вул.Ватутіна і вул.Брестська за військовими казармами. 1916 рік

Бомбардувальник AEG G.III, modelweb.modelforum.cz

За ці три місяці на Волині було збито 10 російських літаків - 2 винищувачі «Ньюпор»-11, розвідувальники-бомбардувальники «Фарман» (2 од.) і «Вуазен» (6 од.). Крім того, на об’єкти у смузі фронту та у тилу проводилися  регулярні бомбардувальні і штурмові нальоти групами більш 20 літаків.

Приречене очікування змінилося нарощуванням сил

Об’єктивним свідченням стану війни у повітрі на Ковельскому напрямку є лист пілота розвідувального літака «Albatros C. III» 10 ескадрильї 2 ескадри (KG. II, м.Ковель) Ервіна Бьоме від 10.07.1916 року. На свому літаку він намалював дракона, «щоб лякати селян у Росії».

«Усі останні дні у нас були з вітром. Сьогодні нарешті вирішиться справа, чи залишимося ми на нашому нинішньому місці, або потік відступаючих австрійців захопить нас з собою. Ми доставили принаймі центнер бомб у наступаючі густі колони росіян і добилися того, що у світлий час доби вони ідуть не по шляхах, а пробираються по лісах. Коли бомби під час вильоту закінчуються, ми різко спускаємося на чотириста метрів і ідемо над колонами ворога, обробляючи їх з кулеметів. Всякий раз це викликає у них божевільну метушню, як в розкиданому мурашнику, і дивитися на це зверху досить забавно.

А російських льотчиків, які могли б нам перешкодити, взагалі в повітрі не бачимо. Як, втім, і аеростатів.

Після багатомісячних напружених боїв під Верденом для нас настала приємна зміна обстановки. Якщо двигун аероплана в порядку - то тебе чекає проста повітряна прогулянка. Тут можна і відмочувати різні льотні штуки, які на Західному фронті були б просто немислимі. Кілька днів тому я виявив глибоко в тилу, в сільській місцевості, російський аеродром. Я спустився на п'ятсот метрів і дав чергу з кулемета. І що ж? Один, я кажу, один! - аероплан піднявся і негайно передумав... а інші машини приречено чекали своєї долі, не рухаючись з місця! Щось подібне у Франції було б абсолютно немислимо.

Як довго ми залишимося на Східному фронті абсолютно невідомо; ясно тільки, що зовсім недовго ... »

Е.Бьоме (зліва) біля свого літака.Ковель, літо 1916, 1tv.lv

Практично щоденно бомбардувалися штаб 8 армії і залізничний вокзал у Луцьку, штаб Особливої  армії у Рожище, штаб 3 армії і вокзал у Маневичах.

Особлива армія діяла на Ковельському напрямку у районі річки Стохід. Її оригінальна назва за деякими свідченнями є небажанням називати її за номером – 13.

Майже безперешкодно проводилися розвідувальні польоти у тилу російських військ, а російські літаки при пересіченні лінії фронту стикалися з групами по 6-8 винищувачів і у найкращому разі встигали вчасно відступити.

Питання про створення першої групи винищувачів, які могли надати протидію масованому застосуванню ворожої авіації, було вирішено на рівні верховного головнокомандувачса російської армії Миколи ІІ.

2 липня 1916 року у штаб верховного головнокомандувача надійшла доповідь завідувача авіації та повітроплаванням в чинній армії великого князя Олександра Михайловича. Зокрема у ній писалося : «Поява на нашому фронті швидкохідних і сильно зброєних ворожих апаратів-винищувачів викликало необхідність формування і у нас загонів винищувачів, завданням яких було б:

1. захист менш швидкохідних і слабіше озброєних апаратів під час виконання останніми  завдань по розвідці, фотографуванню і коректуванню стрільби;
2. недопущення апаратів супротивника до розвідки важливих у воєнному відношенні пунктій та районів;
3. переслідування ворожіх апаратів з метою їх знищення.»

На документі є помітка Миколи ІІ від 4 липня 1916 року : «Принципово згідний».

Було заплановано створити у Луцьку винищувальну групу складом у 30 літаків на базі трьох вже наявних корпусних авіаційних загонів, та озброїти їх новітніми літаками. Але російський військово-бюрократичний апарат, як звично, працював повільно та недбало. Адже у Луцьку ще з 7.07.1916 року діяв 8 винищувальний авіазагін з чотирьох нових винищувачів Ньюпор та двох пілотів. Замість того, щоб забезпечити його додатково пілотами та літаками, авіаційне керівництво пасивно споглядало за його діями. У результаті, після загибелі пілота Пульпе над Рожищами 20 липня, пілот Арцеулов один боронив Луцьк до 11 серпня. В кінцевому рахунку на 24 серпня у загоні залишилося 2 літаки та два пілоти. Але про його подальшу долю пізніше.

Зранку 18 серпня на Луцьку залізничну станцію почали прибувати корпусні авіазагони, з Північно-Західного фронту – 2 і 4, та  з Північного фронту – 19.  Ці підрозділи не відносилися до винищувальних, а призначалися для розвідувальних дій. Оскільки на фронтах велися лише позиційні бої, великої потреби в цих авіазагонах там вже не було.

Розвантаження переривалося бомбардувальними нальотами німецької авіації.

Безпосередньою організацією розміщення та використання авіазагонів у Луцьку займався інспектор (фактично командир) авіації Північно-Західного фронту військовий старшина В.А.Ткачов.

Першим прибув 19 авіазагін під командуванням ротмістра А.А.Казакова, який для уникнення бомбардувань під час збірки літаків розмістився у с.Зміїнець, де проводив польоти з 21 серпня по 5 вересня, після чого перелетів на Луцький аеродром. 4 авіазагін декілька днів знаходився у Рожище, і тільки 20 і 21серпня перегнав у Луцьк свої  SPAD S.A-2, а до бойових вильотів приступив 28 числа. До них приєднався 2 авіазагін, очолюваний штабс-капітаном П.О.Якобішвілі.

В.А.Казаков біля свого Ньюпора. foto-history.livejournal.com

Установка кулемета на винищувачі Казакова. universe-tss.su

З прибулих літаків лише 11 можливо було віднести до класу винищувачів, інші відносилися до розвідувальних, не придатних до ведення повітряного бою.

Але і винищувачі не можна було назвати повноцінними, і ось чому.

Винищувач супротивника «Fokker E. III» мав максимальну швидкість 140 км/год та 1-2 синхронних (стріляли через пропеллер, що обертається) авіаційних кулеметів «Шпандау» з повітряним охододженням . Розвідувальники-бомбардувальники «Albatros C. III» і «Rumpler C. I» могли літати з швидкістю 140-150 км/год, та мали синхронний і турельний кулемети. Аналогічні дані мали австрійські літаки. І нарешт, двомоторний бомбардувальник «AEG. G-III» з швидкістю 145 км/год мав дві авіаційні турельні кулеметні установки «Парабеллум» – носову та хвостову.

Подивимось на вересневе фото лінійки російських двомісних винищувачів на Луцькому аеродромі - три «SPAD S.A-2» (швидкість 110-130 км/год), та шість «Nieuport N.10» (146 км/год).

 Винищувач SPAD S.A-2 на аеродромі с.Зміїнець

Вони озброєні піхотними кулеметами «Кольт», який  мав таку ваду як сильну вібрацію і значний розкид куль. Крім того, за відсутністю синхронізаторів у російській авіації, кулемет на «Nieuport N.10» встановлювався над верхнім крилом на тринозі, поза дією пропеллера. Попасти з нього у літак можна було з відстані не більш 30-40 метрів. Також на Ньюпорі міг встановлюватися кулемет для стрільби назад другим членом екіпажу.

Літак «SPAD S.A-2» з оригінальною компоновкою – стрілецька кабінка перед двигуном і пропеллером, був дуже небезпечний. При зустрчі шассі з перешкодою, він «клював» носом і загибель стрільця була гарантована. У Франції він не застосовувався на фронті ще з весни 1916 року.

Ротмістр Казаков з оригінальністю підійшов до озброєння свого винищувача «Nieuport N.10» з розташуванням пілота ззаду, а стрільця спереду. На його прохання навесні 1916 року київський інженер В.В.Іордан на місці стрільця розмістив трофейний німецький кулемет «Шпандау», направлений вверх під кутом 24 градуси до продольної осі літака. Дуло кулемета виходило у трикутний виріз у передній кромці крила, обшитій алюмінієм. Вдалося розмістити і ящик на 700 патронів. На фото видна мушка і дротяний рамочний приціл. При цьому тактика бою передбачала атаку ззаду-знизу, при вирівнюванні швидкостей свого і ворожого літака. Використовувати таку незвичну зброю був спроможний лише дуже досвідчений пілот.

Винищувачі Nieuport N.10 на аеродромі с.Зміїнець, справа літак В.А.Казакова. warspot.ru

У 1915 році, коли кулеметів на аеропланах не було взагалі, Казаков проводив експерименти з якіром-кішкою на 100-метровому тросі, який мав рвати полотно на крилах ворожих літаків.

Але в усіх арміях світу воюють тією зброєю, яка є.

Отже, з 18 серпня у Луцьку почала діяти Особлива авіагрупа (за назвою армії, якій вона підпорядковувалася), командиром якої був призначений штабс-капітан А.В.Залеський, як старший за званням. За ним одночасово збереглося командування 2 корпусним авіазагоном. Фактично, Залеський був зайнятий переважно штабною працею, а безпосередніми бойовими діями керував ротмістр Казаков.

Завідувач авіаціії та повітроплавання в чинній армії великий князь Олександр Михайлович намагався створити ще одну авіагрупу. У кінці серпня інспектор авіації фронту В.А.Ткачов отримав від нього наступну телеграмму: «У 8 армію переводиться 2 і 10 винищувальні авіазагони, які разом з 8 (прим. знаходився у Луцьку) складуть 2-гу групу. Повідомте Ваші міркування з цього приводу і де думаєте їх поставити. У загонах по 4 аероплани. № 17190. Олександр».

На цю телеграму В.А.Ткачов відповів: «Доношу, другий і десятий винищувальні авіазагони разом з восьмим під командуванням штабс-капітана Крутеня складуть авіагрупу, підлеглу восьмому авіадивізіону. Всі ці загони розміщу у лісі у колонії Брище. Розвантаження у Луцьку. № 1524. Єсаул Ткачов.»

Ця тимчасова група існувала менше місяця, на початку жовтня 8 і 10 загони  перебазувалися на Румунський фронт, а 2 залишився на Північно-Західному фронті.

Зіткнення у небі

З 21 серпня почалися бойові сутички з літаками супротивника. З аеродрому Зміїнець на літаку «SPAD S.A-2» пілот підпоручик Г.Башинський і спостерігач підпоручик Б.Губер перехопили німецький двомісний літак, що летів у напрямку Луцька. Після кількох кулеметних черг «німець» повернув назад. Льотчики доповіли, що мали зіткнення з «Альбатросом». Слід відзначити, що російські фронтові авіатори називали усі розвідувальні літаки супротивника «тип «Альбатрос», і лише при падінні збитого аероплана точно визначалася його назва.

Господарча частина 19 авіазагону у с.Змїінець

На другий день, 22 серпня, відбулися вже дві сутички у повітрі. Ротмістр Казаков з свого модернізованого «Nieuport N.10» відкрив вогонь по «Альбатросу», але кулемет заклинило, на чому бій припинився. На розвідувальному літаку «Morane-Saulnier Type L  Parasole» пілот підпоручик Карпов і спостерігач прапорщик Братолюбов зустріли ворожій літак між Луцьком і Ковелем і двічи обстріляли його, витративши 160 набоїв, але без результату.

24 серпня Особливою групою вперше був збитий німецький літак. 6 двомісних аеропланів «Albatros C. III» бомбардували Луцьк. Винищувачі з аеродрому Зміїнець піднялися вже після розвороту ворожих літаків на  Ковель. Біля 18.00 над Рожищами ротмістр Казаков наздогнав одного з них і перетнув шлях до лінії фронту.

Ворожий пілот, захоплений боєм, не помітив, як до нього впритул підлетів «SPAD S.A-4» з Башинським та Губером і отримав 150 куль, які пробили бензобак, магнето, карбюратор та фюзеляж. Літак впав біля с.Великі Березолуки ( сучасний Рожищенський район) і при цьому перевернувся догори шассі. Поки наземні війска добиралися до місця падіння, льотчики встигли підпалити свій аероплан, після чого були взяті у полон. Це були лейтенанти Мюллер та Берген з польового авіаційного загону № 46.

Ротмістр Казаков не став претендувати на перемогу і уступив її молодим підпоручикам. Вони були нагороджені орденами Святого Георгія 4-го ступеня.

Підпоручик Башинський біля свого SPAD S.A-2. kinozavr.info

Після бою лейтенант Мюллер, невідомий, ротмістр Казаков, підпоручик Губер, лейтенант Бергер, підпоручик Башинський. 24.08.1916

25 та 26 серпня німецька авіація активно намагалася бомбардувати залізничну станцію Рожище, на яку прибували ешелони з військами. За 25 серпня авіаторами було відбито три нальоти. Наступного дня ротмістр Казаков вилетів на виклик, у якому повідомлялося, що у районі залізниці Ковель-Рожище літають 7 аеропланів. Він змусив повернути на Ковель два літаки, при цьому один з них пошкодив.

Безперебійне постачання армійських резервів через залізницю у Рожищах було настільки важливо, що цар Микола ІІ дозволив перекинути туди чотири 76-мм зенітки на автомобільних платформах «Руссо-Балт Т», які входили у «Окрему батарею для повітряної охорони імператорської резиденції» у Царському Селі під Санкт-Петербургом. Зенітки Путиловського заводу могли вести вогонь до висоти  у чотири кілометри. На протязі серпня і вересня батарея успішно відганяла німецькі літаки, при чому збила 3 аероплани, з них один бомбардувальник з двома моторами.

28 серпня по ініціативі В.А.Ткачова був здійснений перший груповий політ для розвідки тилу супротивника на центральній ділянці Особливої армії. Для цього завдання авіагрупа могла дати всього тільки 4 літака для супроводження двох розвідувальних аеропланів.

Були отримані важливі результати – виявлені великі приготування супротивника до оборони на Володимир-Волинському напрямку. Обладналася залізнична колія з Володимир-Волинського у напрямку Луцька (в даний час розібрана), споруджувалися великі склади, система окопів розвивалася до 8 ліній. У лісах на півночі скупчувалася кавалерія. Було видно, що супротивник звик рухатися вдень, користуючись пануванням у повітрі. З Овадного назустріч групі піднялися 5 німецьких винищувачів, але у бій не вступили.

За період з 21 по 31 серпня, Особлива авіагрупа провела 14 повітряних боїв, та збила один ворожий літак. З’ясувалося, що вильоти «по виклику» є малоефективними, так як винищувачі не встигали перешкодити бомбардувальникам атакувати обрані ними об’єкти. Враховуючи це, у вересні почало застосовуватися групове патрулювання, внаслідок чого значно збільшилася і кількість польотів.

З 5 вересня 19 авіазагін перелетів зі Зміїнця на Луцький аеродром і у подальшому Особлива авіагрупа працювала разом.

Винищувачі Особливої авіагрупи на Луцькому аеродромі, вересень 1916 р. sputnikipogrom.com

Перше масове зіткнення з 10 німецькими літаками відбулося 6 вересня над Рожищами, на висоті три кілометри. Вісім російських літаків намагалися не допустити бомбардування залізниці та вокзалу. У ході бою був пошкоджений двомоторний бомбардувальник AEG G.III, однак три літаки Особливої групи також отримали  багато кульових влучень, зокрема на  винищувачі «SPAD S.A-2» прапорщика Кокоріна розлетівся пропеллер, було порвано полотно на крилах і розбиті нервюри.

7 вересня два «Nieuport N.10» прикривали легкі бомбардувальники “Voisin LA» (Вуазен) при бомбардуванні ними німецьких військ у Локачах. У районі Затурці-Війниця група зустріла кілька німецьких літаків. Серед них виділявся двухвостий аероплан з пропеллером, розміщеним ззаду. На ньому і зосередили вогонь винищувачі. Після польоту штабс-капітан С.А.Лебедзь  доповідав : «літак з величезним зниженням і білою смугою диму пішов донизу. Це була двухвостка. Ми повернули додому. Коли я озирнувся назад, то у містечка Одзютичі, над яким я останній раз бачив двухвостку, на землі палало багаття, причому вогонь був схожий на полум’я палаючого бензину».

Оскільки літаки з двома фюзеляжами у німців зустрічалися вкрай рідко, збитий літак вірогідно був AGO C.II, єдиним серійним аеропланом такої схеми. Так як літак впав за лінією фронту, офіційно перемога не була зарахована.

Льотчики Віндіш і Коссель та їх літак Roland C.II. redbubble.com

10 вересня бойові вильоти здійснили 11 екіпажів Особливої групи. З кількох проведених боїв у повітрі, один виявився вдалим. Австрійський розвідник-бомбардувальник «Hansa-Brandenburg C.I» № 26.57 був атакований трьома винищувачами. Він змушений був спуститися спіраллю, потів вирівнявся і перетягнувши за окопи приземлився північніше с.Свинюхи (нині с.Привітне Локачинського р-ну).

До посадки його переслідував «SPAD S.A-4» з підпоручиками Башинським та Губером. Літак отримав біля 40 влучень у бензобак, стійки крила і лонжерон. Згідно з австрійським зведенням, спостерігач лейтенант резерву Рудольф Пешель був вбитий ще у повітрі, а пілот зугфюрер Герман Рост помер від отриманих ран 3 жовтня у німецькому госпіталі у Підбереззях (Горохівського району). Літак належав авіароті Flik  10, яка базувалася у Володимирі-Волинському.

Оборона Луцька

Перші втрати в Особливій авіагрупі почалися 13 вересня. У цей день командування угруппуванням німецької авіації у Ковелі вирішило провести масоване бомбардування військових об’єктів у Луцьку. О 10.30 група з 16 німецьких літаків, очолювана двомоторним бомбардувальником, на висоті 3000 метрів  підлетіла до лінії фронту у районі с.Кисилин (Локачинський район).

Спеціальний телефонний зв’язок був налагоджений у кожній дивізії Особливої армії. По коду «авіація-поза чергою» у центральний штаб і на Луцький аеродром було повідомлено, що 16-20 літаків ідуть на Луцьк. В цей час від авіагрупи у повітрі патрулювали три літаки, ще група мала на аеродромі до 6 машин. Патруль був орієнтований знаками з землі про місце супротивника, одночасно 5 літаків піднялися для посилення.

Загін винищувачів з трьох «Nieuport N.10» і п’яти «SPAD S.A-2» атакував німецькі аероплани примірно через 15 хвилин після оповіщення.

Ньюпор штабс-капітана Лебедзя і поручика Башкірова одним з перших почав бій та пішов на виручку СПАДу поручика Бобкіна, якого оточили 4 літаки. Своїми маневрами він дав можливість іншим винищувачам набрати висоту. Двомоторний бомбардувальник відразу повернув на захід і участі у бою не прийняв.

Фото Луцька з літака Особливої авіагрупи. Грудень 1916

Але і на Ньюпор Лебедзя спрямувалися кулеметні черги з двох літаків. Розривні кулі влучили пілоту у голову і праве плече. Винищувач втратив управління, клюнув носом і попав у штопор. Повітряний стрілець Башкіров не був поранений, але за відсутністю парашута не покинув літак і розбився насмерть при його падінні на землю.

У результаті подальшого бою супротивник був розделений на окремі групи та вигнаний за лінію окопів. Був збитий один ворожій аероплан, який упав на німецькій території за окопами і перевернувся – капотував.

Після цього німецьке командування відмовилося від масованих нальотів і перейшло до дій окремих швидкохідних машин.

14 вересня Інспектор авіації Північно-Західного фронту В.А.Ткачов доповів очільнику російської військової авіації великому князю Олександру Михайловичу : «Результат лихої роботи авіагрупи – супротивник більше тижня на проводить бомбометання району Луцька».

А 26 вересня у наказі Ткачов з повним задоволенням відзначав : «Дії славної авіагрупи примусила супротивника усвідомити, що подальша присутність бомбардувальної авіації у Ковелі зайва, німецьке командування зняло свій «грізний повітряний кулак» з нашої ділянки фронту».

Таким чином, вперше у практиці російської військової авіації, була реалізована ідея концентрації сил винищувачів на вирішальному напрямку.

У підсумку, за вересень 19 льотчиків Особливої авіагрупи здійснили 88 бойових вильотів, провели більш 40 повітряних боїв, збили два та пошкодили кілька літаків супротивника. Було втрачено один винищувач і двоє загиблих авіаторів.

Великий князь Олександр Михайлович, враховуючи різке скорочення німецького Ковельського авіаційного угрупування, став наполягати на розділенні Особливої авіагрупи на попередні три загони та розподіленї їх на різні ділянки фронту. В.М.Ткачов обгрунтовано заперечив: «Авіагрупа неподільна і знаходиться у розпорядженні штабу фронту. Призначення її – протидіяти нальотам супротивника у районі Луцька і сприяти роботі наших льотчиків. Внаслідок припинення в даний час нальотів супротивника, начальнику авіагрупи була дана директива- здійснювати 2 рази на день польоти ескадрільями у районі позицій Особливої армії, щоб перешкодити роботі супротивника і сприяти нашій».

Активні дії Особливої авіагрупи по перехопленню груп бомбардувальників змусили супротивника перейти до більш витончених дій. 19 вересня з аеродрому Переспа (Рожищенський р-н) стартував розвідувальний літак  авіапольового загону FFl.Abt.62,  «Roland C.II» з екіпажем у складі пілота сержанта Рудольфа Віндіш і спостерігача оберлейтенанта Максимілліана фон Косселя. Він приземлився рано вранці у 85 кілометрах за лінією фронту, біля залізниці Рівне-Броди. Пілот Віндіш висадив фон Косселя, та повернувся на аеродром. Вночі фон Коссель замінував і підірвав залізницю у декількох місцях, що призвело до аварії локомотива і 10 залізничних вагонів. На другий день, ранком, літак «Roland C.II» прилетів в обумовлене місце і забрав фон Косселя. Це була перша у світі операція повітряних коммандос. Вже 22 вересня спостерігач і пілот були нагороджені орденами особисто кайзером Вільгельмом ІІ, який у цей час перебував у Ковелі.

Подальші дії

Скорочення чисельності німецької авіації відразу позначилося на результативності бойової роботи групи. За жовтень при 84 бойових вильотах була зафіксована лише одна повітряна перемога північніше Рожища, але літак упав на територію супротивника.

З початку листопада у Особливу авіагрупу почала надходити нова техніка, одномісні винищувачі. Моноплан «Morane-Saulnier Type І» досягав швидкості 160 км/год та мав синхронний кулемет «Віккерс». «Nieuport N.11» мав максимальну швидкість 156 км/год і кулемет над верхнім крилом. Такі дані надавали можливість наздоганяти повільніші німецькі літаки і активно вести повітряний бій.

Моноплан Morane-Saulnier Type І. www.rulit.me

З жовтня на літаках особливої авіагрупи почала з’являтися символіка – зображення на рулі напрямку білого черепа на чорному фоні, у християнській традиції знак «вічного життя».

Вже 12 листопада прапорщик Н.К.Кокорін на «Nieuport N.11» у районі Голоб перехопив двомісний німецький літак і з короткої відстані відкрив вогонь. Поранений німецький пілот був змушений зробити аварійну посадку між Рожищами і селом Михалин, екіпаж був взятий у полон.

У той же день пілот В.Карпов і спостерігач Г.Братолюбов на літаку «Nieuport N.10» проводили розвідку у районі північніше Рожищ. Там вони стикнулися з австрійським розвідником «Aviatik C.III.» Першим відкрив вогонь австрійський спостерігач, було відмічено влучення у крило Ньюпора. Пілот Карпов пішов у лобову атаку, і пролетівши біля Авіатіка дав можливість Братолюбову відкрити прицільний вогонь. «Австріяк» пішов вниз.

Наганяючи його, Братолюбов випустив півтори обойми, після чого супротивник круто пішов до землі і при посадці перевернувся біля 5 батареї 56 артилерійської бригади у хутора Вулька Порська (нині с.Борщівка Ковельського р-ну). Екіпаж підпалив літак, але артилеристи, що підбігли, загасили його. Обгорілий літак з мотором Мерседес у 160 к/с був доставлений на базу у Луцьк на запчастини ( у російській армії постійно використовувалися трофейні літаки). Оглядом виявилося, що пілот Авіатіка був поранений чотирма кулями, у обох льотчиків пробиті каски, а у літака пробитий пропеллер, мотор і радіатор.

Російських льотчиків продовжувало переслідувати нещасливе число 13. Як і у вересні, так і у листопаді у цей день Особлива авіагрупа понесла втрати. У районі Голоб екіпаж «Nieuport N.10» у складі пілота підпоручика Башинського і спостерігача штабс-капітана Пентко зустріли літак супротивника, який рухався курсом на Луцьк. Побачивши Ньюпор, літак повернув назад і відкрив кулеметний вогонь здалеку. Одною з перших куль Башинський був поранений у ногу і виратив свідомість. Пентко перехопив ручку керування і одночасно намагався привести пілота до свідомості. Башинський ненадовго отямився, перетягнув за окопи і приземлився західніше Переспи. Його доставили у Рожище госпіталь, який називався «Кишинівським» але від великої втрати крові Башинський помер.

Протягом грудня і січня льотчики Особливої авіагрупи збили ще шість аеропланів супротивника. Всі ці перемоги були отримані поблизу лінії фронту, що вказує на заміну супротивником тактики масованих бомбардувань тилових об’єктів на безпосередню підтримку своїх військ на полі бою.

20 грудня Особлива група провела 3 вдалих повітряних бої. У цей день 8 літаків авіагрупи вилетіло для фотографування австрійських позицій та перехоплення ворожіх літаків.

Пілот Смірнов і спостерігач Пентко біля 12 години на «Nieuport N.10» зустріли літак, який рухався від станції Ківерці до себе у тил. Пентко випустив по ньому повний магазин з кулемета «Льюіс» (47 патронів). Під час другої атаки у районі станції Переспа другою чергою Пентко вбив льотчика і поранив спостерігача. Позбавлений управління «Aviatik C.I.» № С.2775/16, став швидко падати догори колесами. При ударі об землю спостерігач був вбитий, а літак повністю розбився.

Збитий 20 грудня Смірновим і Пентко Aviatik C.I.С.277516. mikle1.livejournal.com

У цей же час прапорщик Кокорін на одномісному «Morane-Saulnier Type І» наздогнав ще один «Aviatik C.I.», і одною чергою вбив обох льотчиків. Авіатік перевернувся у повітрі і впав у кілометрі від місця першої перемоги на загородження з колючого дроту.

Прапорщик Кокорин біля збитого Aviatik 20.12.1916

Кокорін на Morane-Saulnier Type І, Луцький аеродром

Третій «Aviatik C.I.» був збитий при наступних обставинах – льотчики сотник Кожевніков і поручик Данкєєв на «Nieuport N.10» здійснювали фотографування ворожої системи оборони у районі Голоби – Новий Массор та були атаковані двома літаками супротивника. Пілот Кожевніков підвів літак до Авіатіка настільки близько, що збив його 20-30 пострілами з кулемета «Кольт» над крилом. Охоплений полум’ям Авіатік  впав у районі Голоб, за лінією австрійських окопів. Наземні війська бачили падіння палаючого літака і перемога була підтверджена.

У морозний день 21 грудня, три австрійські літаки з авіароти Flik 10 вилетіли для розвідки і фотографування м.Луцька. У повітрі  вже знаходилося шість літаків Особливої групи. Штабс-ротмістр В.Казаков провів нетривалий повітряний бій з двома літаками у районі Горохова, відігнав супротивника за лінію фронту і повертався у Луцьк.

У районі с.Забороль він атакував три літаки, що летіли від Луцька і при цьому влучив двома кулями у голову пілота «Hansa-Brandenburg C.I» капрала Іогана Кольбі. Поранений спостерігач оберлейтенант Франц Вейгель при посадці на зміг справитися з керуванням і літак перевернувся (капотував).

Ротмістр Казаков з оберлейтенантом Вейгелем біля Hansa-Brandenburg C.I. 21.12.1916 р

Hansa-Brandenburg C.I, 27.14, реконструкція

Це були останні повітряні перемоги пілотів Особливої авіагрупи на Волині. Великий князь Олександр Михайлович категорично наполягав на переведенні авіагрупи у розпорядження  фронту 4 армії у Румунії. 12 січня 1917 року авіагрупа вирушила на Румунський фронт, але нерозпорядність і бюрократична тяганина штабу 4 армії змусила перевести підрозділ знову на Південно-Західний фронт, але вже у містечко Бжезани (суч.Бережани Пустомитівського р-ну Львівської обл.). Там авіагрупа отримала назву 1 Бойової, і її очільником став В.А.Казаков. Але подальша розповідь про її активну бойову діяльність, нажаль виходить за межі нашої теми.

За період перебування у Луцьку, Особлива авіагрупа не тільки закрила місто від масованих нальотів, але вела і суттєву підтримку фронтових польових військ та розвідувальне фотографування.

З серпня по грудень було збито 8 та пошкоджено 4 ворожіх літака, при цьому загибло 9 та взято у полон 7 пілотів і спостерігачів. Залишилася невідомою доля ще 8 літаків, які пошкодженими падали або сідали за лінією фронта.

Сама авіагрупа втратила один літак, двох пілотів і одного спостерігача.

Досвідом було встановлено, що навіть при застарілій техніці, група досвідчених пілотів здатна одержати перевагу над багаточисельним повітряним супротивником.

Особисто вважаю, що діяльність Особливої авіагрупи по захисту міста Луцька у 1916 році заслуговує щонайменше пам’ятного знаку у районі бувшого першого Луцького аеродрому.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.