Сто років тому мером Луцька був Абрам Варковицький, про особистість якого маємо мало відомостей.
В архіві єрусалимського меморіалу «Яд Вашем», присвяченого жертвам Голокосту, зберігаються світлини родини Варковицьких, які передала Фріда Плебан-Варковицька.
Колекція світлин не має детального опису, проте усі вони підписані, як ті, що були зроблені в Луцьку та Рожищах. Також вказано, що на фото родина Варковицьких, можливо найстарший чоловік на фото і є Абрам Варковицький.
Дивитися § Варковицький – перший єврейський міський голова Луцька
Крім того, на сайті, присвяченому єврейській історії містечка Рожище на Волині, були опубліковані спогади Фріди Плебан-Варковицької про перебування її родини в Рожищах та Луцьку в першій половині ХХ століття.
Фріда Варковицька (Плебан) народилась в містечку Рожище на Волині в 1928 році. До Другої світової війни її сім’я була щасливою родиною, яка проживала на головній вулиці Рожищ. Батько Самуїл Варковицький мав власний банк, а матір працювала акушеркою. Фріда проживала в Рожищах до семи років, навчалась там в єврейській школі. Спогади про Рожище лише добрі. Коли їй виповнилось сім років, сім’я переїхала до міста Луцька. Родина не була надто релігійна, проте усі свята відзначались за давніми звичаями. У батьківському домі говорили на ідиш та польській мові.
Наводимо кілька цитат з її оповіді:
- Батько Самуїл був талановитим, вмів гарно малювати, знав багато іноземних мов. Мати навчалась на акушерку в Варшаві.
- В 1935 році в Польщу прийшла економічна криза, це справило свій негативний вплив на банківську систему, зокрема, на банк Варковичів, який згодом збанкрутів. Батько важко переживав поразку і захворів. Батька поклали в лікарню до Львова, де з ним постійно була матір, а ми із сестрою проживали з батьками батька в місті Луцьку. В Рожище ми вже більше не повернулися.
- На щастя, батько завдяки турботі матері виздоровів. Після повернення до Луцька, він почав працювати бухгалтером на луцькій взуттєвій фабриці Blumenkrantz. Матір далі працювала акушеркою.
- На той час в Луцьку проживало двадцять тисяч євреїв, була дуже розвинена єврейська культура. Ми з сестрою Любою навчались в польській школі в Луцьку.
- Пам’ятаю випадок із польської школи. Одного разу всі діти встали і молились, але ми з сестрою не знали молитви і просто стояли та мовчали.
- Свою родину я не уявляла без бабусі та дідуся. Пам’ятатиму, як вони йшли додому завжди разом.
- До приходу німців у Луцьк ми не знали, що таке антисемітизм. Серед моїх друзів було багато українців та поляків. Я розуміла добре українську та російську мови. Пам’ятаю, вперше я відчула антисемітизм, коли побачила на стіні одного із будинків напис «Геть євреїв».
- У вересні 1939 року німці вторглись в Польщу. В рамках пакту Молотова-Ріббентропа Луцьк був переданий російській владі. В місті була велика тривога про те, що можуть прийти німці, лише тоді вперше я дізналась про існування «Mein Kampf», про який до того нічого не було відомо.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
