Джерело: Волинь24

Осінній ранок. Над стиром м'яко простягається туман, готовий захопити у свої тенета кожного, хто посміє порушити ідеальну тишу. Через нього знайомий усім лучанам Центральний парк перетворюється у містичне й таємниче місце. 

Пожовкле листя ліниво опадає на землю, вистилаючи її м'яким килимом. Сонце пробивається крізь той туман і освітлює сріблясте тонке мереживо павутини, що виблискує, куди не глянь. 

Раптом перед тобою біжить білка. Раз-два і уже на вершечку дерева. Ще один стрибок і вона уже на іншому дереві, ніби "гастролює".

Де-не-де помітно силуети людей, які бігають вранці у парку попри будь-яку погоду. 

Йдеш, листя під ногами шурхотить і так не хочеться покидати цю красу. 
 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.