У попередньому матеріалі ми знайомили читачів із часточкою містичної минувшини у спогадах предків – оповідками про відьом і знахарок.
Нині – на продовження означеної тематики пропонуємо ознайомитися із згадками про не менш цікавих персонажів – русалок. Свідчення, як завжди, автентичною говіркою оповідальників.

***

В. І. Миронюк, 1930 року народження, із села Забужжя Любомльського району пригадувала:

«То було дес-сь в трицятих роках. Я знаю, чи то правда чи нє? А колісь люди говорилі, шо отой тидень послє зелених свєток, називалі русалочним… Говорилі, шо є русалкє водяниї, биригови. Водяниї живуть під водою, а бириговиї десь пу пулях водяться помиж буйного жита чи пшениці, тому то матері остерігалі, не пускалі своїх дочок в ставкє купатися, а на поля помиж хлібив збирати квіти волошкє на віночке.

Росказувалі, шо десь там пошла дівчина поміж жита назбирати, нарвати квіток на виночок собі. А там натрапила на гурт нібито дівчата, а то були русавкє. То вони ї забавляли, лоскотали аж до смерті. А на воді, якшо підиш купатися, тиї русалкі водяниї схватить за ногу і путєгне на дно».

Є. Т. Гузь, 1914 р. н., із Смідина на Старовижівщині  оповідала:

«Їхав тутека з другого села наш родичь по матері, по тий другій матері родичь. Виїхав він, е-е-е, там такій є писок, таки вельми писок великі, шо не можна гет було з’їхати (то вже її поладили топіро). И там… Був він з’їжджєв. А були жита, бо то ше… ше за Польши. Були жита. «И так, – каже, виїхав с того ліса на дорогу, а ш то, – каже, – коні дуба стали, стали коні дуба й стоять. Я, – каже, - приглядаюся – шо такє?» Каже: «То як дітки малейкі, о, – каже, – дівчатка в віночках, – каже, – ж жита в жито, ж жита в жито переходять і переходять і, – каже, – попереходили, і забрався й поїхав – коні пошли».

Джерело: Григорій Аркушин. «Всього на світи хватає…» (фольклор, звичаї та обряди Західного Полісся у діалектологічних записах): [вибране]. – Луцьк, 2015.  – С. 160 –162.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.