Луцький суддя – батько сіамської принцеси

Луцький суддя – батько сіамської принцеси Фото: колаж Олександра Котиса
  1. Новина відноситься до:

У самісінькому центрі Луцька під собором на цвинтарі є великий білий мармуровий пам'ятник із хрестом. Це могила знаного і шанованого в ХІХ столітті у місті окружного судді Івана Десницького.

Він зокрема видатний тим, що став батьком Катерини Десницької – сіамської принцеси, яка підкорила серце сина короля.

 

Луцький суддя Іван Десницький. Колаж Олександра Котиса

 

У 1838 році в родині бідного сільського дяка Степана Десницького народився син Іван. Першу освіту він здобув у духовній семінарії, потім було навчання в Московському університеті на юридичному факультеті. Вступ до університету був для незаможної родини Десницьких визначною подією.

В 1866 році Іван здає випускні екзамени в університеті та розпочинає свою трудову діяльність на посаді помічника секретаря Московського окружного суду, який саме відкрили в тому році. Через три роки, в 1869 році, на запрошення Панова А.К., Івана Десницького переводять до міста Нижній Новгород як секретаря громадянського відділення Нижньоновгородського міського окружного суду.

Багато дослідників спадщини Івана Десницького відзначають його скрупульозний підхід до виконання своїх професійних обов’язків. Складені ним протоколи відрізнялися неабиякою чіткістю виконання і свідчать про глибокі знання секретарем судочинства.

Проте в Новгороді Іван Десницький теж на довго не затримався, його кар’єра в судочинстві стрімко зростала. І відповідно до документів, із 22 жовтня 1870 року він став членом окружного суду міста Самари. За кілька років в місті він стає також членом Самарської судової палати.

Крім того, Іван Десницький стає дійсним статським радником. В Російській імперії статський радник – цивільний класний чин, який відповідав тогочасному армійському чину бригадира та військово-морському чину капітана-командора. Також статський радник відповідав посаді віце-директора департаменту, віце-губернатора, або голови казенної палати. Титулувався статський радник як «ваше високородіє». Для надання чину статського радника був встановлений термін служби в 5 років з часу здобуття попереднього чину.

Іван Десницький та його дружина Марія

Закінчив свою судову кар’єру Іван Десницький в окружному суді в повітовому місті Луцьку Волинської губернії. Нове законодавство Російської Імперії Іван Степанович знав досконально. Перед призначенням його ще спеціально навчили в Києві. Як окружному судді Івану Десницькому поручилися всі кримінальні справи, вилучені з відомств мирових судів, а також суди цієї інстанції були зобов'язані надавати сприяння і допомогу військовим судам.

Протягом свого життя Іван Десницький був одружений два рази. Коли померла його перша дружина, вдівець залишився із шістьома дітьми. Відомо, що другою дружиною була Марія Михайлівна Хижнякова (Верді), яка теж була вдовою із чотирма дітьми. Першим чоловіком Марії був брат відомого італійського композитора Джузеппе Верді.

В облаштованому маєтку Десницького всім вистачало місця, тому дві великі родини радо об’єдналися після шлюбу Івана та Марії та жили в достатку. Відомо, що знайомство з дружиною відбулося в київському маєтку брата Десницького, адже в 1879 році окружний суддя Іван Десницький був переведений до Києва. З першого погляду він закохався в чарівну жінку і відразу зробив їй пропозицію.

Він зразу попросив руку і серце Марії та запропонував їй разом з дітьми поїхати до Луцька. У подружжя народилось двійко спільних дітей. В 1886 року – донька Катерина, яка в майбутньому стане принцесою Сіаму (тепер Таїланд), дружиною сіамського принца Чакрабонґсе Буванаф (Чакрабона). Друга спільна дитина – це старший син Іван, який після смерті батька переїхав до Петербургу і навчався там в університеті.

Діти з родини Десницького на свято Івана Купала в маєтку їх дядька Єремієва. (Катерина Десницька позначена зірочкою), zustrich.org.

У своїх спогадах дядько Катерини Десницької Михайло Єремієв, великий землевласник на Київському Поліссі, писав, що «діти Десницького від першого шлюбу були простого вигляду, невеликі, міцні і практичні, а діти Марії Верді — високі, гарні й артистичні, визначалися надзвичайною працездатністю і дуже міцною волею». Багатодітна родина Десницьких часто відпочивала в Михайла Єремієва в маєтку, що був в Тростянці на Київщині.

Помер Іван Десницький в Луцьку 24 червня 1888 року. Його поховали на цвинтарі біля собору святої Трійці. В ті часи пенсії були мізерні, на дітей нічого не давали, взагалі не було соціальної опіки, тому Марія Десницька, щоб вижити, повинна була зібрати всю родину в трьох кімнатах, а інші здавати в оренду. На щастя, суддя Десницький жив широко і помешкання було велике.

Після смерті чоловіка, вдова Марія Михайлівна, в якої залишилося дванадцять дітей (четверо — від свого першого шлюбу (за іншими джерелами двоє), шестеро — від першого шлюбу покійного чоловіка та ще двоє спільних), продала усі свої маєтки і переїхала зі сім'єю до Києва. Старших пасинків віддала до Київського університету, а молодших — до гімназій. Дружина Івана Десницького не надовго пережила свого чоловіка і в 1903 році.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Тетяна Яцечко-Блаженко
Реклама

Коментарі

Реклама