Малоросія — одна з історичних регіональних назв Центральної та Лівобережної України (Гетьманщини) у другій половині XVII–XVIII ст.
«Малоросією» у минулому ніколи не називалася ані вся територія сучасної України, ані всі землі населені українцями або їх предками. «Малоросія» – назва пізніша, аніж «Україна».
Назва «Малоросія» походить від «Малої Русі», під якою в XIV-XV вв. малися на увазі Галицька та Київська митрополії, а в XV-XVI ст. іноді землі Русі, що знаходилися в складі Великого князівства Литовського та Королівства Польського. У першій половині XVII в. ця назва відрізняло Київську митрополію від Московського патріархату
З середини XVII в. назва «Малоросія» («Мала Росія») застосовується до держави, створеної Богданом Хмельницьким в Наддніпрянській Україні (також відоме як «Військо Запорізьке» або «Гетьманщина»). На чолі Війська Запорозького перебував гетьман. Йому підпорядковувалася не лише козацьке військо, а й місцева адміністрація, утворена козацької старшиною. Територіально Гетьманщина ділилася на полки, а ті в свою чергу на сотні. Відповідно, були полкові й сотенні міста.
Генеральна карта Малої Росії, розділеної на 10 полків
Після Андрусівського перемир’я 1667 р «Військо Запорізьке» було офіційно розділене по Дніпру між Московським царством і Річчю Посполитою. Автономний статус і назва «Малоросія» збереглися за лівобережною частиною, що відійшла до Росії. Поступово Російська імперія звела нанівець автономію Гетьманщини: в 1764 р був змушений скласти повноваження останній гетьман Кирило Розумовський, а в 1781 р ліквідовано полковий територіальний устрій. Козацька старшина інтегрована в російський дворянський стан, отримавши можливість кар’єрної реалізації в масштабах імперії.
На місці Гетьманщини була утворена Малоросійська губернія (1764-1781), яку врешті розділили на Новгород-Сіверське, Чернігівське та Київське намісництва, а потім знову відновили у 1796 р. У 1802 р. Малоросійську губернію остаточно розділили на Чернігівську та Полтавську губернії. В 1802-1856 рр. існувало також Малоросійське генерал-губернаторство (з 1836 р включало крім двох згаданих також і Харківську губернію).
У XIX – початку XX вв. «Малоросію» трактували дуже по-різному: і як назву, що наближає Україну до Росії, і як таку, що відрізняє від неї. З одного боку, це поняття лягало в канву імперських поглядів про «триєдину Русь» та «триєдиного російською народі» (що складається з великоросів, малоросів і білорусів). З іншого боку, серед освічених малоросійських кіл існував регіональний патріотизм, підживлюваний спогадами про колишню автономний статус і козацьку волю. З цих ностальгічних переживань брав початок модерний український національний рух.
При тому, що в царські часи за українцями міцно закріпилася назва «малороси», сама «Малоросія» як історичний регіон не поширювалася на південні і західні українські землі. Вона так і залишилася в межах Лівобережжя Дніпра. Для позначення всього ареалу розселення малоросів у 19 ст. знадобилося інше поняття, яким і стала «Україна».
В українському національному русі до початку ХХ століття сформувався негативний стереотип щодо назви «Малоросія», так як вона стало асоціюватися із провінційним комплексом неповноцінності – «малоросійством».
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
