Коли сумний настрій...
У житті іноді стає журливо. І тоді горе можна виливати крізь творчість.
Давайте розберемося, хто з українських та світових письменників найбільше сумував, тужив і робив це зі смаком.
Чотири письменники і дві журби. Колаж Олександра Котиса
Леся Українка. "Лісова пісня"
Стара верба, смутна береза навіть
у златоглави й кармазини вбрались
на свято осені. А тільки ти
жебрацькі шмати скинути не хочеш,
бо ти забула, що ніяка туга
краси перемагати не повинна.
Микола Хвильовий. "Я (романтика)"
Що це: дійсність чи галюцинація? Але це була дійсність: справжня життьова дійсність — хижа й жорстока, як зграя голодних вовків. Це була дійсність безвихідна, неминуча, як сама смерть.
Василь Симоненко. "Тиша і грім. Поезії, проза"
— Я не люблю тебе, — сказала дівчина, дивлячись у небо. — Ти брехав мені… — Я не брехав тобі… — Ти не любив мене.
Габріель Гарсія Маркес. "13 фраз про життя"
Найгірший спосіб сумувати за людиною – бути поруч і розуміти, що вона ніколи не буде твоєю.
Марина Цвєтаєва
Шутим, шутим, а тоска всё растёт, растёт…
Вільям Берроуз, Джек Керуак. "І бегемоти зварилися у своїх басейнах"
Це було найбільш самотнє пиво у моєму житті.
Хантер Томсон. "Ромовий щоденник"
Сцена, свідком якої я щойно став, витягла на поверхню купу спогадів – не про те, що я колись зробив, а про те, чого зробити не зміг: про змарновані години, моменти розчарування і навіки втрачені можливості – втрачені, тому що час уже з'їв колосальну частину мого життя і мені було її не повернути.
Еріх Марія Ремарк. "Три товариші"
І коли мені стає дуже сумно і я вже нічого більше не розумію, тоді я кажу собі, що краще померти, коли хочеться жити, аніж дожити до того, що захочеться вмерти.
Генрі Міллер. "Тропік Козерога"
Інколи безнадія хапала мене за горло, тоді я одягався і йшов. І час від часу забував вертатися. Тоді я відчував себе нещасніше, ніж раніше, бо знав: вона чекає мене і її великі сумні очі спрямовалі вдалечінь. І я вертався як людина, в якої є обов'язок. Лягав на ліжко, а вона голубила мене; я вивчав зморшки довкола її очей і корені її волосся, де виднілася рудуватість. Лежачи так, думав про ту, іншу, яку любив, думав: от би вона лежала поряд зі мною...
Тарас Григорович Шевченко. "Кобзар"
Он глянь,— у тім раї, що ти покидаєш,
Латану свитину з каліки знімають,
З шкурою знімають, бо нічим обуть
Княжат недорослих; а он розпинають
Вдову за подушне, а сина кують,
Єдиного сина, єдину дитину,
Єдину надію! в військо оддають!
Бо його, бач, трохи! а онде під тином
Опухла дитина, голоднеє мре,
А мати пшеницю на панщині жне.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
