У 1912 році відомий білоруський етнограф, історик і археолог Ісаак Сербов організував першу фотоекспедицію по білоруському поліссю. В силу історичних обставин територія сучасного Любешова та його околиць в 1912 році входили до складу Пінського повіту Мінської губернії.
Вісім населених пуктів, колишнього Пінського повіту, сьогодні входять до складу України, а серед них Пожог, Любешів та Березна Любешівського району Волинської області.
Саме тому в записах етнографа є описи зовнішності, побуту, традицій поліщуків із Любешівщини. Організатором експедиції було Імператорське Російське географічне товариство, один із відділів якого діяв тоді в Вільнюсі.
Ісаак Сербов вищу освіту здобув у Археологічному інституті в Москві. Потім переїхав до Мінська, де зацікавився історією краю. Експедиція тривала три роки. Дослідник був озброєний новим фотоапаратом «Кодак». Відомо, що з 1911 по 1913 роки він зробив до 5 тисяч світлин, 438 з яких сьогодні зберігаються в колекціях Вільнюського університету. Колекція Сербова довго була забута, частково втрачена в роки Першої та Другої світових війн.
Обкладинка фотоальбому Сербова
Дослідника цікавив зовнішній вигляд селян, ремісників, жінок в традиційних костюмах, дітей. На фото також присутня архітектура, а саме дерев'яні церкви, кладовища та пейзажі Полісся. Окрім фото, в експедиції були записані казки, легенди, пісні, мелодії.
Під час експедиції Сербов проїхав чималу відстань по Поліссю на різному транспорті. Місецве населення найвіддаленіших сіл по-різному зустрічало дослідника. Траплялись з ним і курйозні випадки
У своїх спогадах Сербов згадував, що поліщуки вперше побачили велосипед та фотоапарат. Коли Сербов пересувався на першому, то вони його висміювали, тому із залізним конем досліднику довелось розпрощатись. Разом із собою він возив громіздкий фотоапарат, яким робив свої світлини.
Нетерплячому муштри місцевому населенню не зажди подобалось чекати спалаху фотоапарату, ставати в шеренгу, або так як його просили, тому кілька раз поліщуки здавали дивакуватого, на їх погляд, Сербова поліції. Були випадки, коли Сербова арештовували на місцевому ярмарку, бо поліщукам здавалось, що він засланий іноземний шпигун або злодій. Не подобалось їм як мандрівник із загадковим спорядженням цікавився місцевими гончарями та бондарями.
Такі арешти не тривали довго, навпаки викликали посмішку в дослідника і він діставав з кишені посвідчення, в якому чітко було вказано
«предъявителю сего Исаакію Авраамовичу Сербову оказывать законное содѣйствіе въ составленіи этнографическихъ коллекцій».
Цікаве спостереження вже дослідників спадщини Сербова, що на фото чоловіки-поліщуки зображені неохайними, обідраними, з ковтунами на голові та з невдалих ракурсів, зате жінки завжди в новому вбрані з білозубими посмішками просто зачаровують своєю природньою красою. Напевно чоловіче населення регіону чимось не вгодило досліднику, можливо тією ж недовірою з їх боку, або для своїх фото він спеціально обирав найбільших нечепур регіону.
Перебуваючи в Любешові, Сербов сфотографував лише одну пам’ятку – пам’ятник імператору Олександру ІІ, хоча на той час в Любешові були храми католицькі та православні.
Кілька цитат із книги про Любешівщину 1912 року:
- «Народ сильний, красивий і життєрадісний»,
- «Місцями зустрічаються такі хащі, де не ступала нога людини»,
- «Тут побачив абсолютно інший тип людей, в яких м'яка співуча мова»,
- «Зберігся звичай, що усі заміжні жінки обрізають косу і носять коротке волосся, як чоловіки».
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
