Чому у Камінь-Каширський приїздили ізраїльтяни із міста Хайфа
Нещодавно в Камені-Каширському побувала група ізраїльтян із міста Хайфа.
Як з`ясувалось, на початку 1900-х років у Камені-Каширському проживала їхня рідня: бабуся Песя і дідусь Еліейзер Шарпіра, вчитель міської єврейської школи. У 1926 році родина Еліейзера Шарпіри, перша з каміньських єврейських родин, виїхала з міста і пустила коріння в Ерец-Ісраель. Отим-то їх нащадки мали міцне бажання побачити на власні очі і відчути атмосферу того місця, де колись мешкали їхні предки, дізнатись про життя міста того періоду.
Відомо, що в І половині ХХ ст. у багатьох містах і містечках Західної України проживала переважаюча більшість єврейського населення й такі поселення називались штетлами, що в перекладі з їдиш означає, власне, – «єврейське містечко». Всі штетли були переважно схожими між собою за способом життя, родом зайнятості їх мешканців, типовою забудовою, звичаями і т.ін. Однаковим для всіх таких населених пунктів було розміщення в центрі ринкової площі – головного осередку, де постійно вирувало життя, проходили зустрічі, було гамірно, людно. Єврейський цвинтар знаходився за межею штетла; в Камені це було місце на північ від міського кладовища. Старожили й досі називають цю місцевість «єврейські могилки»; за радянського часу це була територія аеродрому.
На єврейському кладовищі в Камені-Каширському. Фото сайту volyntimes.com.ua
Згідно перепису, проведеного польською владою 30 вересня 1921 року, у Камені-Коширському налічувалося 185 будинків і 1265 жителів, з них: українців – 425 чол., поляків – 316 чол., євреїв – 517 чол., інших – 7 чол. Щодо їх віросповідання, то православних було 457 чол., римо-католиків – 188 чол., євангелістів – 1 чол., іудеїв – 617 чол., інших хрещень – 5 чол.
Незважаючи на неоднорідність національностей і релігій, всі ці культури органічно вписувались у загальний контекст міського співжиття.
Євреї на вулиці Каменя-Коширського. Фото 20-х років ХХ ст.
Загалом, сторіччя тому життя єврейської громади в місті було доволі жвавим, помітним і впливовим. Зважаючи, що в кінці 19-го – на початку 20-го століття тут проживало близько 60% євреїв, то, закономірно, вибудовувалась і відповідна інфраструктура для повноцінного життя громади. У місті діяли різноманітні об`єднананя, партії, молодіжні рухи, приміром: «Молодий боєць», «Авангард», група «Кібуц» (з вікіпедії: кібуц – самостійна соціальна й економічна структура, де знаряддя й засоби виробництва належать усьому колективу, а рішення приймаються на загальних зборах усіх учасників), інші.
У 1904 році в Камені нелегально розпочала роботу партія сіоністів-соціалістів, а вже в період Першої світової війни і після неї аж до 1939 року сіоністська діяльність проводилась доволі активно. Заповідь «Якщо захочете – це не буде казкою» безпосередньо розкривала мету цього руху: утворення держави Ізраїль.
У 1914 році євреям у Камені-Каширському належала аптека, 2 лісних склади, трактир, 17 магазинів, серед яких: 10 бакалійних (так званих у той час), де продавали цукор, борошно, крупи, прянощі, хлібопродукти тощо, і 3 мануфактурні, в яких можна було купити вироби ремісників: ковалів, шевців, кравців, тканину, галантерейні товари і т.ін.
Серед єврейської громади міста функціонувала каса взаємодопомоги (або фонд спокути), в яку кожен робив спроможну пожертву грішми. Пізніше зібрані кошти роздавали тим, хто в цьому мав найбільшу потребу, вдовам, сиротам. Розповідають, що були непоодинокі випадки, коли за зібрані кошти купували придане для бідних єврейських дівчат, котрі виходили заміж, але не мали змоги зібрати собі посаг, і навіть справляли весілля для убогих.
З початком Першої світової війни козаки постійно грабували місцеве населення, німці забирали худобу, коней, депортували молодь для примусової праці. Рятуючись, євреї залишали свої будинки і втікали в ліси. Розповідають, що одного разу, під час таких безладів, камінські євреї вісім днів переховувались у лісі біля Гути-Камінської. І не відомо, скільки ще довелося б їм поневірятись, якби не кмітливість Гершка Юзмана, котрий ввійшов у довіру до російського воєначальника, зумів його переконати і домовитись, щоб євреї повернулись додому і їх залишили в спокої.
У роки Першої світової війни в місто прибуло багато біженців із сусідніх північних територій і півдня Волині. В 1915 році в Камінь приїхав із Білостока равин Ґінзбург із синами Еліейзер і Еліягу. Добре відомим серед зацікавлених осіб є фото євреїв-біженців на центральній площі в Камені, серед яких є равин Ґінзбург. Вони відкрили в місті єврейську школу і були в авангарді сіоністського руху разом із такими, як: Карш Шолом, Яаков Ділянку, Беренгольц, Лєрман, Кіммель, Гортенштейн, Перчик та іншими. Як і спочатку, основним напрямком їх діяльності було поширення єврейської мови серед молоді.
Євреї-біженці в центрі Каменя-Каширсського, 1915 р. Четвертий справа - равин Гінзбург
Біженці на площі в Камені-Каширському. Фото сайту volyntimes.com.ua
У 1918 році в місті працював єврейський клуб, бібліотека, діяла школа для бідних (талмуд-тора), дім навчання (бейт-мідраш), де здобували релігійні знання і це могла бути синагога, початкова єврейська школа (хедер), синагоги.
Шкільний клас. 20-і роки ХХ ст.
Під час Української революції, в 1918-1921 роках, відбувалися численні єврейські погроми. Євреї в містах і селах потерпали від постійних жорстоких злочинів банд Булак-Балаховича, яких в народі називали «балаховцями». (Цей термін, до речі, дуже довго побутував серед місцевого населення і ним називали забіяк, шибеників, грабіжників або ж просто бешкетників). Тому створювались загони самооборони із місцевої молоді; один із таких очолював Аба Клурман, юнак міцної структури, авторитетний серед однолітків. Кілька разів Аба і його друзі запобігли спробам «балаховців» вчинити розбій серед каміньських євреїв.
Група самооборони. Перший справа - Аба Клурман. 1920-й рік
Однак великий погром здійснили «балаховці» у грудні 1920 року: тоді в Камені було вбито понад 120 євреїв, спалено їхні будинки і 20 сувоїв Тори із усіх 30-ти, які знаходились у каміньських синагогах. Одну Тору Аба Клурман врятував і зберігав аж допоки не добрався до Ізраїлю; згодом він передав її в синагогу Єрусалиму.
... Щодо Аба, то під час Другої війни в урочищі Дубецьк нацисти розстріляють усю його родину. Сам він втече із гетто, перебуватиме в партизанському загоні, а коли повернеться додому, то вже нікого з рідних не буде в живих. «... я повернувся в місто, перш ніж покинути цей кривавий крайназавжди. Будинок моїх батьків все ще стояв, але пустував – не було навіть меблів. Я провів усю ніч, сидячи на сходах і згадуючи все, що сталося, всіх тих, хто пішов...», –згадуватиме Аба. Згодом він добереться до Ізраїлю. Вже після відновлення незалежності України, у 1991 році, Аба Клурман отримає дозвіл і перевезе останки рідних до Ізраїлю. В церемонії перепоховання візьмуть участь голова Кнесету (ізраїльського парламенту) і головний рабин Ізраїлю...
Основними заняттями євреїв були торгівля і ремесла. Коли з`явились послуги фотографів, перукарів, майстрів годинників, велосипедів, електротехніки, то першими до цих справ у місті долучились також євреї. Серед них були хороші ковалі, закрійники, шевці, пекарі, будівельникі, мулярі, кушніри, бляхарі, пекарі тощо. Старожили згадують, що в сімї Сокіл батько й сини вміли чи не найліпше в місті будувати добротні доми, знали толк у столярній справі. Це ремесло врятувало їм життя. Коли нацисти встановлювали в місті окупаційну владу, то треба було добудувати дім для гебітскомісаріату (відомо, що в Камені знаходився один із шести гебітскомісаріатів на Волині). Вибір впав на приміщення, в якому тепер знаходиться Будинок дитячої та юнацької творчості, СЮТ і музей. Завершувати будівництво гебітскомісаріату найняли найкращих майстрів у місті – старшого Сокола з синами. Якось вони підслухали розмову німецького командування про підготовку до акцій розстрілу євреїв і втекли з міста, врятувавши себе і життя і рідних.
До 1927 року в місті було три синагоги: головна молільня стояла на місці сучасного кафе «bon appetit», але вона згоріла в 1927 році, під час великої пожежі в центрі міста. Приміщення двох інших вистояли навіть роки нацистської окупації і збереглись до наших днів: одна з них – по вулиці 1 Травня, в якій нині дім молитви християн віри євангельської, інша – на початку вулиці Торгової, де знаходиться магазин «Сільгосппродукти».
Після пожежі в центрі Каменя-Коширського. 1927 р.
Збереглось і приміщення єврейської школи: тепер це житловий будинок по вулиці Ковельській навпроти дому молитви. З гіпотетичної точки зору – в ній міг працювати Еліейзер Шарпіра, дідусь нещодавних ізраїльських гостей Каменя. Звісно, вони також мали бажання відвідати місце колишнього єврейського кладовища (окописька) і розстрілу євреїв у роки Другої світової війни, де в 1992 році з ініціативи Авраама Бібера було встановлено пам `ятний знак жертвам нацистських злочинів.
У районному краєзнавчому музеї ізраїльтяни оглянули пізнавальну фотовиставку, котра візуально доповнила уявлення туристів про міське життя Каменя 20-х років ХХ століття.
Нині у Хайфі, продовжуючи післявоєнну традицію, постійно зустрічаються нащадки вихідців із Каменя. Вони підтримують одне одного, обговорюють різні події, в тому числі й політичні, і кожен має мрію побувати в місті, історія якого дотична до історії їхніх родин. На цей раз бажання кількох збулося.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
