Чи можете уявити собі, що за нез’яву до суду, образу честі іншого міського мешканця посеред вулиці чи непокору міській владі вас позбавляють статусу міщанина і виганяють з Луцька без права повернутися?
А ще три-чотири століття тому у Луцьку саме так і було. Вигнанці іменувалися банітами, з ними забороняли навіть розмовляти. Статус фактично прирівнювався до фізичної смерті. Баніта, який перебував в межах держави, могли безкарно вбити. Вирок стосувався усіх суспільних станів. Для шляхтича означав позбавлення важливої тоді моральної категорії – честі.
Для міщан застосовували ритуал «висвітлення». Міських мешканців, що за свій злочин уникнули кари смерті, бичували посеред Ринкової площі біля ганебного стовпа – пренґира. Після цього містр-кат при світлі ліхтаря випроваджував засудженого за міський мур.
Правом «присвоєння» не вельми почесного звання «баніт» володів маґістрат.
Утвердившись у своїх політико-адміністративних позиціях, Луцький маґістрат (самоврядний уряд міської громади) володів широким спектром компетенцій, пов’язаних із внутрішнім устроєм та зовнішніми контактами міста. За посередництвом маґістратських урядників здійснювалось надання обивателям та новоприхідцям-достойникам міського громадянства.
Міські урядники ХVI століття. Зображення з книги «Statuta y metrika przywileiow koronnych» Станіслава Сарницького
У коронних землях воно дарувалось особам, як правило, християнського віровизнання, пристойної поведінки, які оселялися на території, що знаходилась під маґдебурзькою юрисдикцією. В окремих містах обов’язковим було пред’явлення рекомендаційних листів, що засвідчували походження пошукувача громадянства і видавалися канцелярією міста або власниками міст, звідки прибула особа.
У кожному місті Речі Посполитої «новий» міщанин складав присягу (латин. – jurament) на вірність та «послушність» громаді. 12 січня 1640 року, в день елекції міського уряду, присягу на луцьке міщанство складали старі луцькі шафарі (відповідальні особи за міську скарбницю, що служили місту попереднього 1639 року) Бальцер Вірменин та Самуель Лебідь.
Перед безпосереднім виголошенням присяги колишні служебники маґістрату зазначали, що вони мешкали під ратушною юрисдикцією та разом з іншими міщанами несли податкові повинності, а крім того – рік урядували на шафарській службі, тому просили дозволити їм
«веселитись тією вольністю, якою все місто тішиться з щедрої ласки королів наданої, від сплати мит позбавлення в Короні Польській, як і у Великому князівстві Литовському, так на сухій дорозі, як і на воді»
Як уже зазначалося, маґістрат міг не лише надавати міське громадянство й передбачені ним вольності, а й позбавляти їх. Так 15 червня 1640 року від міського права був відлучений Василь Опанасович на прізвисько Ковбаса, якого міська рада обрала на вибирання подимного податку, а він, знехтувавши наказом урядників, поїхав з міста.
Розглянувши справу на суді, уряд Луцька ухвалив, що оскільки той Василь Опанасович, «зневажив свою присягу, яку на вольність та підданство місту виконав, занедбав обов’язок покори міській раді. Повинен він уряду [ту міську вольність] віддати і не вживати більше, товари не возити, банітом ставши».
Отже, причиною позбавлення міських вольностей у цьому випадку стало порушення обов’язку, прописаного у присязі, виконаній Василем Опанасовичем-Ковбасою на міщанство у всьому слухатись та коритись раді.
Новина публікується в рамках дії у Луцьку проекту COMUS.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
