Розмова посеред Ринкової площі 400 років тому

Розмова посеред Ринкової площі 400 років тому
  1. Новина відноситься до:

Пропонуємо нині читачам зануритися в атмосферу королівського Луцька і тихцем подивитися про що вповні вірогідно могли розмовляти луцькі міщани посеред головного міського майдану чотириста років тому.

***

Співбесідники:

  • Шот (шотландець) Олександр Бендерман, католик, луцький лентвійт;
  • Русин-українець Антоній Добрянович, православного віросповідання, луцький лавник;
  • Жінки-міщанки Оксиня та Ганна.

Зустріч двох колег-урядників посеред Ринку в Луцьку, перед ратушею припала на 9. 30 ранку, за півгодини до засідання міського уряду – маґістрату о 10.00.

***

О. Бендерман: Добридень Тобі, ласкавий пане Антонію!

А. Добрянович: О, і пан лентвійт уже тут – вітаю, вітаю! А що так ранейко учтивий врядник на ратушу прийшов?

О. Б.: А чи ж бо забув Ти, брательку, що нині справа перед нас приточилася про спадок зошлого, а спочилого в Бозі Федора Мурадиновича? Вже й привілей на добре уроженє його сину-небораці Андрієві маю! Вчора з Варшави гінцем прислали...

А. Д. : Конечно, жи знаю те! Будем судити водлей права нашого майдеборського, як в юраменті на уряд присегали!

Міщанка Ганна: Добридень, славетні панове! Од Стиру йдемо. Чи зволите нам новину оповісти?

А. Д. : Просимо-просимо!

Міщанка Оксиня: Побачили щойно як ком’яги купецькії попри місто Луцькеє плинуть, а склад наш, королем дарований, оминають…Чи ж бо знають зацні урядники про теє? Спізнала в одному гендляреві Самійла Бахчу, міщанина київського, що на Святосеменівському ярмарку в нас минулого року речами купецькими торгував. А тепер минає… Не гоже чинить, одначе!

А. Д. : Дамо і тому раду, ласкаві міщаноньки луцькі, якраз до ратуші йдемо. То теє питаннє до розгляду нашого правного також пристане!

О. Б. : Милостивий мені пане-добродію, маю для Тебе ще одну звістку. На ратуші теє урядникам-колегам оповістити зволю.

А. Д. (схвильовано): Невже черговий тягар-податок на місто Луцьке поклали? Чи мусимо жовнірів заквартирувати?

О.Б. : Ні, гнів Божий на нас не прийшов! Новини сії од Товариства Societas Iesu Луцького. Храм свій зводять! Іменем святих апостолів Петра й Павла наректи намір мають.

А. Д. : То знаменито! Зичливо їм у сій справі помічними бути хочемо!

О. Б. : Славетний пане-лавнику! А добре, все ж, вони діло чинять! От і дітей навчати способилися... Ми з малжонкою моєю милою Настасею сина свого до них на науку оддали. Вже спудеєм тамочним є! Латину добре опанував. А що вже в піїтиці вправний! Вірші зґрабненькії вольно складає й на перґамені пишет!

А. Д. : Хочу повідати, ласкавий пане-лентвійте, що й православне поспільство луцьке змагає одкрити школу! Має діяти при Братстві Милосердя на Лазарівському пляцови. Чекаємо покірно на одповедь патріарха й короля, їх милості! То вже й наші діти розуму вчитимуться... Свого Йванка туди оддам! А повідайте-но мені большей о костелові тим!

Чув, що жиє-трудиться в місті Луцькому якийсь влох-зодчий, що тим всім будованєм відаєт. Чи ж бо правда то?

 О. Б. : Так. Той чоловік учтивий – Джакомо Бріано, міщанин маденський. Але тутейші люде-поспільство паном Яковом його звуть. Він-бо знає, яким храм має бути й стежить уважно, аби все належним чином робилося.

Чути звук дзвону з ратуші.

А. Д. : Ой, заговорилися ми, брате-добродію! Поспішаймо, бо вже дзвоник ратушний сповістив. Треба до справ міських іти. Колегове-райці в іздебці вже – вольно нам суд справедливий чинити!


Словник застарілих слів та термінів:

водлей – відповідно до, влох – італієць, гендляр – торговець, купець, зацний – поважний, шанований, зошлий – покійник, комяга – вантажний човен невеликих розмірів, майдеборзьке – маґдебурзьке (німецьке), піїтика – поезія,Товариство Societas Iesu – орден єзуїтів.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Оксана ШТАНЬКО

Коментарі