Першу писемну згадку про собор знаходимо у грамоті королеви Бони від 17 серпня 1549 року. Згідно з цим документом, Свято-Воскресенську церкву на прохання старости Богдана Семашка королева передала під опіку місцевого священика. Через кілька десятиліть храм згорів.

1696 року на кошти Ковельського старости Стефана Ліщинського було збудовано малу церкву, біля якої стояла висока дзвіниця з п'ятьма дзвонами й великим годинником. Архіви свідчать, що один дзвін в Свято-Успенському соборі у Володимирі. Проте 14 червня 1718 року ця будівля храму згоріла разом з дзвіницею. 

Тимчасово з села Вілька на місце згорілої церкви було перенесено маленьку каплицю, де протягом 64 років звершувалися богослужіння. 

За цей час було зібрано кошти на будівництво нового храму, і 22 червня 1782 року було укладено договір із жителем села Мизово майстром Дадинцем, який підрядився збудувати нову дерев'яну церкву. Ця будівля простояла до 1842 року, аж поки її розібрали і збудували нову – на кам'яній основі, що простояла недовго, бо у 1848 році теж згоріла. 

Ініціатором будівництва нового храму був протоієрей Олександр Роткевич. 19 червня 1874 року під наглядом особливого комітету будівельники з Росії заклали новий храм. 16 жовтня 1877 року було завершено будівництво вже п'ятої соборної церкви на честь Воскресіння Христового, що збереглася до наших днів. Цей п'ятикупольний собор, розрахований на 400 осіб, освятив архієпископ Волинський Димитрій.

У 1988 році до святкування 1000-ліття Хрещення Русі й 110-ї річниці відбудови собору його було реставровано зовні та всередині. 

Собор на початку ХХ століття. Фото polona.pl

Собор у наш час. Фото з Вікіпедії

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.