Село Плужне розташовується на півдні Волині в Ізяславському районі Хмельницької області. Перша згадка про нього походить із XVI століття як про частину володінь Василя Костянтина Острозького. Тоді Плужне постраждало від нападу татар.
У 1614 році село згадується в описі буревію, який прокотився навколишньою територією.
У XVIII столітті Плужне належало Яблоньовським. Вони збудували двір, у якому мешкали. Той двір проіснував аж до середини ХІХ століття і завдяки цьому потрапив у творчість віденського художника Генріха Пеєра, який у 1850-х роках мандрував краєм і змальовував шляхетські резиденції. Перед будівлею – парк і альтанка.
Двір у Плужному на малюнку Пеєра
Владислав Яблоньовський довів статки до банкрутства. Родинну власність Кривин мусово було продати. Звідти у 1850-их роках перевезли нумізматичну колекцію, архів і бібліотеку.
Плужне в тому часі перейшло до Бенедикта Тишкевича. Він вирішив замість старого двору збудувати новий палац. Приблизно у 1860 році він уже був збудований. Архітектор проекту невідомий. Палац постав на пагорбі, оточеному річкою Горинь. Доступ був лише з однієї сторони, спеціально для цього спланованій.
«
Нова садиба нагадувала скоріше новочасну віллу, аніж традиційний польський двір,
– характеризував будівлю польський історик Роман Афтанази.
»
Якщо дивитися з боку головного фасаду, то палац мав два двоповерхові крила, розташовані на різних рівнях. Посередині – головний вхід з лождіями і чотирирівнева вежа, накрита плоским дахом. До входу вели широкі парадні сходи. До фасаду зі сторони річки примикала відкрита веранда з колонами. Вся споруда була накрита ґонтовим дахом.
Палац у Плужному на малюнках Наполеона Орди
Права частина палацу призначалася для житла, а ліва – вища – для прийомів. Всередині палацу містилися колекції Яблоньовських, вивезені з Кривина.
Перед палацом розлягався круговий газон, оточений широкою в’їзною дорогою. Справа розташовувався ще один корпус, призначений для господарських потреб. Парку навколо палацу не було, бо не дозволяла місцевість.
У 1919 році на палац напали більшовики і спалили його. Рештки розібрали. До сьогодні збереглася тільки будівля манежу.
Едвард Тишкевич з дружиною Аделею в останні роки існування палацу. Зображення з книги Романа Афтаназі Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej
Манеж у наш час. Фото з Вікіпедії
Невеликий парк біля місця, де був палац. Фото з Вікіпедії
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
