Усі ми родом із казкового часу – дитинства. Жодних серйозних клопотів, ігри-веселощі, смачнющі матусині й  бабусині наїдки, справжня, нічим не затьмарена радість від того, що ти – дитина.

Безпосереднім спомином і, видається, незамінним атрибутом дитинства є ті віршики-примовляння, що ними нас забавляли наші  мами і бабусі. Хто ж із нас не памʼятає отого «Печу-печу хлібчик…»? :)

Таких словесних ігор для діток на Волині віддавна було багацько. Частинку із них оригінальною говіркою наших бабусь-прабабусь нині пропонуємо вашій увазі.

***

Так примовляли до дітей у селі Буянів Луцького району:

Цить, не плач –

Поїдем до Локач,

Купим калач,

Медом помажим,

Тубі покажим,

Самі зімо,

А тубі дульку дамо.

Волиняни з дітьми, 1918 рік. Фото з Lodomeria

Приповідки з Луцька:

Диби, диби, диби (коли вчать дитину ходити)

Ішла баба по гриби,

А діт по опенькі

В неділю раненько.

***

Наша кура жовтопʼюра

По садочку ходила,

Ціпінята водила,

Чуба роспускала,

Йвана потішала.

Діти з Волині, 1918 рік. Lodomeria

Віршики-забавлянки із села Брани на Горохівщині:

Печу-печу хлібчик

Діткам на гобідчик

Більшому – більший

Меншому – менший

Шурх в пʼєц!

***

Сорока-вурона

Діткам кашу варила

Тому дала, тому дала

А тому… хвостика вудирвала!

***

Тосі-тосі (плескаючи з дитиною в долоньки)

Свині в гуросі,

Поросята в гречці

Верхом на говечці!

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.