Ігор Калинець: Громада позбувалася страху з такими, як Ростислав Братунь

Джерело: IA ZIK

7 січня дев’яносто років тому у Любомлі на Волині народився український поет та громадський діяч Ростислав Братунь (1927–1995) – один з лідерів національного відродження та боротьби за незалежність України, перший демократичний, по-справжньому народний депутат від Львівщини до Верховної Ради СРСР, а також талановитий поет, лірик.

«З дитинства бринять у моїй душі колядки та щедрівки, проростають зерна новорічного посівання», – написав Ростислав Братунь у щоденнику, вперше опублікованому у 2013 році в книзі «Глибини часу не міліють».

На його сторінках поет згадує, як у листопаді 1988 року в київському палаці культури «Україна» на концерті пісенної спадщини вперше показали різдвяний вертеп з колядками: «На сцену виходжу я з керівницею хорової частини дійства Марійкою Процев’ят, як господар з господинею. Ми складаємо віншування шановній громаді, і враз на мене находить те, що ніяк не планувалось, і я кажу: «Хай цей вечір стане початком відродження наших різдвяних та й усіх святкових традицій. Хай посіває і колядує вся Україна! Вважайте, що ми проголосили наступний січень місячником відродження обрядів і звичаїв зимового циклу… І задзвеніла різдвяним гомоном Україна».

Донька Ростислава Братуня – Наталія Колесніченко-Братунь у спогадах про батька зазначила: «Ростиславу Братуню на цьому світі випала нелегка доля. Та завжди ця людина вміла не переходити межі людської совісті, власного розуміння порядності…Для багатьох Ростислав Братунь – це спогад про те, чого нам так не вистачає сьогодні: єдності, відчуття плеча побратима. Він консолідував та об’єднував, його поважали не лише друзі, але й вороги. І сьогодні, як ніколи актуально, звучать його пристрасні рядки:

Воля – не казковий первоцвіт.
Воля – труд і пісня, кров і піт
Воля – борг, якого не сплатити,
Доки будеш мріяти і жити».

Поет, дисидент, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Ігор Калинець про Ростислава Братуня сказав так: «Він плекав у собі незалежну Людину, а був живим чоловіком, зі слабостями свого нелегкого часу, а не крикливим героєм… Громада позбувалася страху разом з такими, як він».

Ростислава Братуня називали «хрещеним батьком «Товариства Лева». Про це розповів один з організаторів товариства Орест Шейка: «Не можу згадати, чи саме йому вперше я запропонував назвати наше товариство – «Товариством Лева» після прочитаної мною «Книги Лева» Богдана-Ігоря Антонича. Але остаточне рішення приймалось спільно. Ми досі називаємо Ростислава Братуня хресним батьком «Товариства Лева». Патріот, дипломат з гордістю за своє та повагою до інших. Коли «Товариство Лева» готувало перший вертеп у грудні 1987р., я попросив Ростислава Андрійовича допомогти заявою в підтримку народних традицій в пресі. Ростислав Братунь зателефонував Борису Олійнику в Київ. Запам’ятався вислів «Боря, треба!» і відповідь «Ростик, єсть!».

Письменник Володимир Яворівський, згадуючи про Ростислава Братуня, зауважив: «Він очолював Львівську організацію Спілки письменників УРСР у найневдячніший для нього і для неї час. Він взяв на себе роль «фільтра», компромісного оборонця національно-творчої молоді. Так-так, часто компрометуючи своє ім’я, ставлячи його в невигідну ситуацію, він оберігав нас, стихійних «батярів», бунтарів, котрі могли в підозрілому товаристві щось ляпнути «анти», відпустивши гальма сказонути щось при стукачах, і це вже завтра знали в обкомі, в КДБ і кликали туди голову Спілки Братуня. І він ішов. І дурив їх артистично, впевнено, переводячи політичні звинувачення на побутові жартики. Він приходив до Спілки і пошепки, ввімкнувши чайника, розповідав геть усе, що намотали проти нас кадебісти…Братунь був навдивовижу нашим, постійно не лише демонструючи, а й ділом доводячи, що він – з нами, а не з ними».

Творчий тандем Ростислава Братуня з композитором Володимиром Івасюком подарував шанувальникам багато пісень (серед них «Ватра», «Ноктюрн осіннього міста», «Перший сніг»). За словами Володимира Яворівського, на похороні Володимира Івасюка Ростислав Братунь зриває запобіжну «чеку» і виходить у «відкритий простір». «Його виступ біля домовини – це полум’яний вибух української душі, котра стомилася від лукавства, демагогічних ігриськ, політичної маски. Він говорить про знищеного владою українця, котрий своєю «Червоною рутою» та іншими піснями, піднімав із забуття Україну. Через те і знищили. Львів онімів: от вам і Братунь!!! І вже з тих пір Україна здобула собі іншого Братуня. Він спалахнув, як смолоскип перед світанком. Він відкинув на якийсь час перо і взяв до рук політичну шаблю, щоб відімстити за літа принижень, лукавства, примітивного самозбереження. Братунь піднімає Львів на боротьбу за волю. Перед Україною (хай і тільки західною) появляється повноцінний, грізний для імперії Ростислав Братунь», – зазначив Володимир Яворівський.

Знаковим фактом було, коли голова ВР УРСР у Кремлівському палаці з’їздів паплюжила історичну символіку, Братунь підвівся і заявив: «Це національна святиня, і цей прапор ще підніметься над вільною Україною». «Я вперше тоді почув голос нової України», – сказав тоді Андрій Сахаров.

За словами доньки поета, Ростислав Братунь був усюди, де треба було відстоювати права і свободи людини.

У день похорону поета у православній церкві Київського патріархату вперше зійшлися представники всіх конфесій, що для Львова 1995 року було справді непересічною подією. Поховано Ростислава Братуня на Личаківському цвинтарі. Пам’ятник поету та меморіальну дошку на будинку зробив Еммануїл Мисько.
 

Довідка IA ZIK.

Ростислав Братунь (7 січня 1927, Любомль (Волинь) – 8 березня 1995, Львів) – український поет, громадський і державний діяч.

Син українського письменника та громадсько-політичного діяча. В юності підтримував зв’язок із юнацькою мережею ОУН. 1950 – закінчив Львівський державний університет ім. І. Франка. Ще студентом видав збірку поезій. Дружина Неоніла – донька поета-партизана Миколи Шпака (його пам’яті присвячена пісня В. Івасюка «Юнацька балада»).

Автор поетичних збірок «Вересень» (1949), «Пісня про волю» (1953), «Вогонь» (1956), «Я син України» (1958), «Буйноцвіт» (1964), «Ватра»  (1966), «Перехрестя» (1969), «Вітрила моєї долі» (1971), «Грані віку», «Одержимість» (1976), «Цвіт жоржин» та ін.

Також він написав кілька книжок, статей, памфлетів: «Крапка без «і»«  (1959), «Людина розправляє крила» (1961), «Слово гніву» (1975). Братунь є автором лібрето опери «Зарево» (1975).

Будучи головним редактором журналу «Жовтень» (сьогодні «Дзвін»), друкував твори заборонених режимом письменників, зокрема Б.-І. Антонича і В. Гжицького.

Писав слова до пісень композитора Володимира Івасюка.

До 1979 року очолював Львівську організацію спілки письменників.

1987–1995 – був активним учасником громадсько-політичних процесів в Україні.

1987 – став «хрещеним батьком» Товариства Лева у Львові.

1989 – обраний народним депутатом СРСР (перший демократичний депутат від західного регіону України), обстоював українську національну символіку.

Особливо яскраво дар патріота-публіциста, політика найвищого рівня, розкрився в Братуневі під час його праці у Москві.

На з’їздах народних депутатів СРСР його позиція викликала повагу російських демократів і представників Балтії (особисто дружив із Альгірдасом Бразаускасом, який представляв Литву). Його позиція щодо незалежності України була категоричною – це він сказав Михайлові Горбачову: «А Україна буде вільною!».

1993 – підняв український національний прапор над «Гетьманом Сагайдачним» – флагманом Військово-Морських Сил України.

Помер за загадкових обставин. За версією дружини Неоніли Братунь, письменника отруїли.

Мешкав у Львові на вул. Грицая, будинок № 8. Похований на Личаківському цвинтарі (поле № 67).

КнигилітератураРостислав Братунь Читайте більше тут: http://zik.ua/news/2017/01/07/igor_kalynets_gromada_pozbuvalasya_strahu_z_takymy_yak_rostyslav_bratun_1020933

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Коментарі