Школа української інтелігенції в Луцьку

Школа української інтелігенції в Луцьку

1 грудня 1939 р. радянська влада закрила Українську гімназію в Луцьку.

До сьогодні в місті стоїть будинок, у якому в 1931–1939 рр. діяла гімназія, проте перехожому про це не розповість жоден напис, жодна меморіальна таблиця.

Луцька українська гімназія розпочала діяльність у 1918 р. на базі чоловічої державної гімназії з російською мовою навчання і в тому ж приміщенні (нині будинок Волинської обласної бібліотеки для юнацтва). Через три роки, коли будинок експропріювало Волинське воєводство, школа тимчасово розмістилась у приміщенні, де знаходилася Луцька жіноча гімназія А. Коленко (нині будинок Волинської обласної прокуратури). Вчилися учні української гімназії у другу зміну. До 1927 р., доки не перейшли в будинок на вулиці Сенкевича (нині Богдана Хмельницького, 12), умови навчання були вкрай незадовільними.

Будинок на Богдана Хмельницького, де була гімназія, сьогодні. Фото - Волинський Монітор

У будинок на вулиці Плоцькій, 20 Луцька українська гімназія перейшла у 1931 р. Директором гімназії в той час був Борис Білецький (1929–1939 pp.). Концесіонером у тих же роках – Товариство імені Лесі Українки в Луцьку. Велика заслуга в тому, що українська гімназія нарешті отримала власне приміщення, належить Євгену Петриківському, концесіонеру гімназії у 1924–1929 рр.

Він домігся від повітового сейму 50 тис. злотих на її будівництво. Товариство імені Лесі Українки одержало ці гроші та купило будинок. Біля нього було велике огороджене подвір’я. Пізніше там побудували спортивний зал, а за будинком – майстерню, в якій учні працювали під керівництвом вчителя малювання, креслення і ручної праці Миколи Миронова.

Товариство імені Лесі Українки, що опікувалося Луцькою українською гімназією, розширювало межі своєї діяльності. «З новим 1937–1938 шкільним роком, – повідомляла газета «Церква і нарід» (№ 15–16, 1937 p.), – концесію на ведення Української гімназії в Крем’янці перебрало Товариство імені Лесі Українки в Луцьку, яке має спеціяльне завдання організувати, вести та опікуватись українським шкільництвом на Волині; воно ж веде українську гімназію в Луцьку, яка прегарно розвивається».

Товариство приятелів української гімназії Кременця в цьому ж зверненні закликало вступати у члени Товариства імені Лесі Українки в Луцьку, віддавати своїх дітей в науку до української гімназії, щоб, здобувши середню і вищу освіту, вони збільшили тим самим кількість української інтелігенції Волині.

Будинок на колній вулиці Плоцькій (тепер Гаврилюка). Фото - Волинський Монітор

Стараннями Товариства імені митрополита Петра Могили в Луцьку відкрили перші на Волині курси української мови для малописьменних і неписьменних дорослих. Заняття мали відбуватися щодня у вечірні години в приміщенні Луцької української гімназії. Навчання на курсах для лучан і жителів навколишніх сіл, містечок було безкоштовним. Охочих вчитися було багато: коли їх кількість перейшла за 75, подальший запис припинили. Популярності курсів сприяло й те, що двічі на тиждень там викладали «трикотарство» (рукоділля, ручні роботи) для жінок.

Планували добудову гімназії. На це потрібні були кошти: Єпархіальний бюджет на 1937 р. передбачав субвенцію українській гімназії в сумі 3,5 тис. злотих. Проводили карнавочні збори грошей у храмах.

«Товариство імені Лесі Українки в Луцьку, що утримує Луцьку українську гімназію, має намір поширити мурований будинок гімназії в цілі добудування приміщення для ліцею, що має повстати з початком наступного шкільного року, себто з вересня місяця 1937 року.

Отже, це Товариство, маючи на увазі, що з Луцької української гімназії користає населення переважно п’яти повітів Волинської єпархії, а саме: Луцького, Горохівського, Любомльського, Ковельського й Володимирського, – вважає, що було би справедливим, якби українська людність цих повітів прийшла з певною матеріальною допомогою свому культурному осередкові та виявила в цьому напрямку свою жертовність.

Із цих міркувань Управа згаданого Товариства звернулася до Високопреосвященішого Алексія, Архієпископа Волинського і Кременецького, з проханням допомогти Товариству та дати Архипастирське благословення на проведення в церквах парафій перелічених вище повітів збірки пожертв на утримання й розбудову Луцької української гімназії.

Зібрані гроші безпосередньо пересилати на таку адресу: Луцьк, вул. Плоцька, 20, Українська Гімназія».

Так писав журнал «Церква і нарід» (№ 6 за 1937 р.). У наступних номерах видання друкували списки тих, хто жертвував бодай незначні суми на добру справу.

Із цією метою Товариство імені Лесі Українки випустило поштову листівку, виконану в техніці чорно-білої графіки (ймовірно, автором рисунка був згадуваний уже Микола Миронов, який працював у Луцькій українській гімназії упродовж усього її існування).

На лицевому боці поштівки зображено будинок гімназії, просторе подвір’я зі спортивним залом та майстернею. Лівий верхній і нижній правий кути обрамлено смужками геометричного орнаменту. Вгорі зліва – портрет Лесі Українки; стрілка з закликом «Добудуймо!» вказує на проектований третій поверх будинку; внизу справа – портрет Тараса Шевченка і його заповітні слова: «Учітеся, брати мої, думайте, читайте...»

На звороті листівки, на жаль, немає вказівки на місце та рік видання, але зазначені її вартість – 20 грошів, порядковий номер накладу й мета видання: «На розбудову Луцької української гімназії імені Лесі Українки».

Дозвіл на продаж цих листівок, які називали «цегелками», було одержано від Луцького староства терміном від 10 травня до 10 жовтня 1938 р. Зібрані гроші мали перераховувати на рахунок гімназії в комунальній ощадній касі Луцька.

Будинок гімназії не добудували – чи то коштів не вистачило, чи, ймовірно, не встигли. 1 грудня 1939 р. нова влада закрила Українську гімназію як «розсадник українського націоналізму», а в тому ж будинку почала діяти Луцька педагогічна школа Волинської області (1939–1941 pp.).

Нині вулиця Плоцька носить назву Гаврилюка. Будинок під номером 14, у якому в 1931–1939 рр. знаходилася та плідно діяла Луцька українська гімназія, стоїть і досі. Він майже не змінився: той же ґанок збоку, такий же великий обгороджений двір; колишній спортивний зал і шкільні майстерні використовують нові власники. Вказівки на значення будинку немає.

До речі, ще донедавна єдина меморіальна дошка містилася лише на одному з колишніх приміщень Луцької української гімназії – не на власному, а найманому в Ісака Дава протягом 1927–1929 рр. за 600 доларів річних, затим перекупленому Андрієм Цвіком і зданим в оренду до 20 липня 1930 р., але вже за 840 доларів. Очевидно, тому, що в тому гімназійному будинку викладав Ярослав Галан – лише один навчальний рік (1928–1929 рр.) вчив українців польської мови.

2003 р. дещо зміщено акценти у бік відновлення справедливості. Тоді було відкрито меморіальну дошку з барельєфом Модеста Левицького (автор Ірина Дацюк), який працював у цьому гімназійному будинку від 1927 р. У гімназії, що на вулиці Плоцькій, 20, Модест Левицький у червні 1932 р. провів свій останній урок.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Коментарі