Володимир В’ятрович у Луцьку: «Польща аж надто зациклилася на минулому»

Володимир В’ятрович у Луцьку: «Польща аж надто зациклилася на минулому»

Історик, публіцист, голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович представив у Луцьку 29 листопада свою нову книгу - «За лаштунками Волині-43»

Зустріч відбулася у книгарні «Є».

Книга вийшла друком у «Клубі Сімейного Дозвілля» спільно з Центром досліджень визвольного руху. Зі слів автора, ця книжка – чи не перша спроба науково-популярного викладення історії польсько-українського конфлікту середини минулого століття. Автор пропонує поглянути на події 1943 року на Волині у контексті історії двох народів до, під час та після Другої світової війни.

В основі дослідження – свідчення безпосередніх учасників подій, документи українського та польського підпілля, Армії Крайової та УПА, що були головними дійовими особами трагедії, яка тривала не один рік.Хто ховався й далі ховається за лаштунками цих подій? Хто отримує політичні дивіденди з історії протистояння двох найчисленніших європейських народів, що виборювали свою державність під владою імперій?

Читач отримає можливість сформувати власну думку про події не на основі медійних повідомлень чи політичних спекуляцій, а за допомогою фактів і документів, а також аналізу сучасних політичних та інформаційних кампаній.

«Справді, на Волині особливо влітку того 1943-го, жертвами були здебільшого поляки. Але по-іншому було на Холмщині попереднього 1942-го і наступного 1944-го, по-іншому було в Галичині того ж 1944-го чи в Надсянні та Лемківщині протягом 1945-1947 рр. Ширший географічний і хронологічний контекст показує, що і українці, і поляки були водночас серед тих, кого вбивали, і тих, хто чинили вбивства. Тому зробити поділ між катами і їхніми жертвами за національною ознакою не вдасться», – наголосив В’ятрович.

Погляд на події на Волині 1943 року як частину другої польсько-української війни набуває дедалі більшої популярності в українській історіографії. Натомість у польській історіографії та політиці укріплюється риторика про геноцид проти польського народу.

«Сьогодні, як і понад 70 років тому, чварами між українцями і поляками намагається скористатись третя сторона, яка є за лаштунками Волині. Знову ця третя сторона та сама – Росія. Як і тоді, вона є головною загрозою і для України, і для Польщі. Тому для нас така важлива співпраця між двома країнами у пізнанні спільного важкого минулого», – каже Володимир В’ятрович.

На думку автора, важливо вести діалог на основі документів, а не лише на основі свідчень очевидців, які дуже різняться між собою, як це часто було до цього. Адже незнання українцями своєї історії використовується не лише Росією, а й Польщею, де зараз дуже активно розгортається інформаційна кампанія.

«Єдиний позитивний наслідок українсько-польського протистояння – зацікавлення українців цією проблемою. Вперше цю книгу я презентував у Харкові. Ще кілька років тому у цьому місті про українсько-польський конфлікт було дуже важко говорити. Адже харків’янам це було нецікаво. Вони казали, що це ваші галицько-волинські проблеми. Мовляв, розбирайтеся собі самі з поляками, ми не маємо до цього жодного стосунку. Зараз ситуація дуже змінилася. Є розуміння того, що це проблема невід’ємна від нашої історії. І я з цього тішуся», – наголосив історик.

На його думку, дуже важливо, аби дискусії, які стосуються цієї теми, відбувалися на історичному майданчику.

«Якщо в цих дискусіях будуть брати участь політики, то українці ще більше сваритимуться з поляками. Надіюся, що згодом зможемо зробити головними речниками цієї теми істориків, а не політиків», – каже В’ятрович.

Історик наголосив, що багато українських істориків вважають, що вони нічого невинні українському суспільству й не хочуть пояснювати та співпрацювати з медіа.

«Снобізм українських істориків – це хвороба. Ця проблема особливо стосується істориків старшого та середнього віку. Серед молоді значно більше науковців, які готові пояснювати та співпрацювати. Якщо ми цього не робитимемо, то це робитимуть фейкові експерти», – переконаний він.

На думку Володимира В’ятровича, проблема таблоїдизації історії – не лише польська, а й українська.

«Треба розуміти, що таблоїдизації в українських медіа на цю тему менше, але вона є. Адже в Польщі про це набагато більше пишуть. Польське суспільство більше цікавиться історією, ніж українське. Мені здається, що Польща вже аж надто зациклилася на минулому. Там історичні дискусії є чи не в усіх сферах життя», – переконаний історик.

З його слів, в тому, що діалог щодо українсько-польського конфлікту переріс в польський монолог, є вина українців. Адже рівень досліджень між українцями та поляками цієї проблематики був несиметричним.

«Ще в кінці 90-років мене вразив рівень готовності польських істориків. Вони виступали на конференціях й посилалися на архівні документи, які вони опрацювали, а українські історики – на перевидані діаспорні видання, – каже науковець. – Звісно, що це було не так цікаво. Ще двадцять років після проголошення незалежності українські історики не мали доступу до архівів. Ми не мали можливості на рівні працювати з польськими науковцями. Тільки тепер, завдяки ухваленому закону про доступ до архівів спецслужб, почалися зміни. Це й призвело до того, що польські історики висували певні гіпотези, які не можна було перевірити і вони ставали аксіомою.

Наприклад, цифра сто тисяч зараз стала каноном, однак, вона ні на що не опирається, нема таких джерел. Ця асиметрія призвела до того, що тема українсько-польського конфлікту почала набувати з польського боку догматичного характеру»
.

Володимир В’ятрович розповідає, коли у 2012 році вийшло перше видання його книги «Друга українсько-польська війна», то його звинувачували в тому, що він ревізіоніст. Бо ставить під сумнів все, що було сказано дотепер.

«Так, ставив і ставлю, бо працював з документами, з якими ані українські, ані польські історики не працювали. Зараз у нас є дуже багато нових матеріалів, які поставлять під сумнів канонічні тези польської історіографії. Ми бачимо з польського боку якусь таку захисну реакцію, мовляв, вже усе дослідили і не треба нічого нового досліджувати, а все нове, що буде з’являтися – ревізіонізм. Це підхопили польські політики. Переконаний, що активізація цієї теми на польському політикумі, рішення сейму і все інше, – робиться для того, аби не відбулося жодних змін, які поставили б під сумнів те, що напрацювали польські науковці. Може, навіть нині польський сейм буде розглядати питання про введення кримінальної відповідальності від одного до трьох років за заперечення геноциду», – каже В’ятрович.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Коментарі