(Не)відомі волиняни: Володимир Висоцький

  1. Новина відноситься до:

Він зберіг для нас Івана Франка, Лесю Українку, Володимира Антоновича та сотні інших відомих і забутих людей кінця ХІХ століття. Він – Володимир Висоцький. Не той радянський актор, музикант та виконавець Володимир Висоцький (1938-1980), про якого ви спершу подумали.

Володимир (або ж Влодзімєж) Висоцький народився в селі Романів (нині Рожищенський район) у 1846 році. Цьогоріч відзначається, чи мало б відзначатися його 170-річчя.

Влодзімєж Висоцький, h.ua/story

Про дитячі роки практично нічого невідомо. Але знаємо, що він навчався у Києві, а у віці 25 (за іншими даними, 27) років відкриває власне фотоательє. (На жаль, будинок пізніше був зруйнований під час підриву та пожежі Хрещатика). Вже за перший рік роботи грошовий обіг ательє сягнув 24000 рублів, а в 1892 році — збільшився до 52000 рублів і відтоді коливався від 40 до 50 тис. рублів щорічно. Цікаво, що у 1880–1886 роках у цьому ательє працював Альфред Федецький (український фотограф польського походження, перший український оператор хронікально-документальних фільмів.)

У 1882 році Володимир Висоцький отримав срібну медаль на виставці в Москві, потім – царські дарунки за фотороботи для членів імператорської сім’ї. Він отримав титул офіційного фотографа Київського університету, а також удостоївся звання «Придворний фотограф Її Імператорської Величності Великої княгині Олександри Петрівни». Був віце-президентом Київського технічного товариства.

За даними 1890 року, з 15 київських фотомайстерень перше місце за чистотою та витонченістю оздоблення посідали Ф. Мезер і В. Висоцький. На їхню частку припадало більше половини всіх замовлень.

Фото з www.hisdoc.ru

Серед визначних діячів культури того часу, що завітали до його фотоательє були Леся Українка, Іван Франко, Микола Драгоманов, Володимир Антонович, Микола Лисенко, Данило Щербаківський, Микола Стороженко та інші. Цікаво, що такі непересічні люди до нього приходили не лише, бо він був одним з найкращих фотомайстрів Києва, а й тому, що він захоплював їх й своєю літературною творчістю.

Висоцький є  автором історичних поем «Ляшка» (1883) та «Оксана» (1891). Поема «Ляшка» відображає спільну боротьбу українців і поляків проти Кримського ханства. 1912 року поему перекладено українською мовою. У поемі «Оксана» відтворено події на Правобережній Україні під час Польського повстання 1863–1864 років.

Влодзімєж Висоцький видав збірки віршів «Всі за одного» (1882), «Нові діди» (1884), «Сатири й байки» (1894). У цих збірках він змалював побут польської шляхти в Україні, висміяв окремі сторони її життя.

Творчість Висоцького цінували Іван Франко, Леся Українка, Еліза Ожешко. Так, у листі до Елізи Ожешко (Львів, 13 квітня 1886 року) Іван Франко писав: «Щиро дякую вам за присилку поеми В.Висоцького; деякі його вірші я знаю і ціню. Будучи у Києві, напевно зайду до нього». У листі мова йшла про поему «Ляшка», видану у Києві 1883 року.

Іван Франко та Ольга Хоружинська 1886 році сфотографувалися у Володимира Висоцького одразу після одруження на пораду польської письменниці Ожешко. Фото з Вікіпедії

У статті «Сучасні польські поети», написаній уже після смерті Влодзімєжа, згадує його Іван Франко:

«…В 1882 р. вийшов перший поетичний твір молодого київського фотографа Володимира Висоцького, в котрім видно було невеликий, але свіжий і енергійний талант. Молодий поет розпочав сатирою «Всі за одного», в котрій висміяв безхарактерність та марнотратство польської шляхти. Висоцький інтересний уже хоч би з того погляду, що в цілій своїй поетичній діяльності (він умер 1894 р.) обмежився на епіку. На його лірі були тільки дві струни — сатира, що переходила іноді в карикатуру і робилася несмачною (наприклад, поема про Бісмарка, котрого змальовано як бісового сина), і чутливо-патріотична нота, що найповніше відзначається в поемі «Ляшка» (1894 р. вийшло третє видання). Хоч і як подобалася українсько-польській публіці ся поема, та, на мою думку, її поетична вартість дуже невелика… Найкращим твором Висоцького я вважаю поему «Оксана»… Висоцький ані артист не великий, ані майстер поетичної форми; його вірші дуже часто дерев'яні, балакучі, мляві, його поетична техніка дуже примітивна, смак невироблений, навіть мова не зовсім чиста. А проте чути в його поезії якийсь подих свіжості і сили, якусь мужню енергію, і в тім головна її принада».

Помер Володимир Висоцький у Києві 11 серпня 1894 року. Поховали його на новій польській ділянці Байкового кладовища в Києві, поховання збереглося (як увійти у ворота нового польського кладовища, ліворуч за тридцять метрів). Після смерті фотоательє відійшло дружині — Т. С. Висоцькій та синові В. В. Висоцькому молодшому.

+

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Артур АЛЬОШИН

Коментарі