Товарищи: щасливий колгоспник

  1. Новина відноситься до:

Атмосферу другої половини ХХ століття формували не тільки особливості міського життя, а й те, що і як відбувалося на селі. Цей період мав також свої історичні розділи, які не завжди підтримувалися і толерувалися в подальшому часі. Волинь застала сталінські часи лише на коротке десятиліття – під завершення Другої світової війни до часів розвінчання культу вождя. Проте той період мав ту основу, яка формувала колорит всього радянського – ідеологічну пропаганду.

Сьогодні хочемо розповісти про «щасливого колгоспника» із Волині, який не знайшов щастя на «капіталістичному заході» і по-справжньому став щасливим тільки на сталінській Маневиччині. Рефлексія колгоспника опублікована у газеті «Радянська Волинь» кінця 1940-х.

***

П’ятдесят років блукав я по світу, шукаючи щастя. Та хіба знайде щастя злидар, батько якого має десятину землі і шість душ дітей? Довго поневірявся я по наймах, а потім так-сяк зібрав грошенят і поїхав через океан до Америки. Ось, думаю, тут знайду золоте дно, зароблю капіталу, ночей не досипатиму, а зіб’юсь на господарство. Але марними виявились мої надії.

Лише здоров’я своє виснажив я на заокеанських землях. Повернувся через кілька років у село з порожніми кишенями. Знову довелось батракувати своїми мозолями чужим людям наживати добро.

Справжнє своє щастя знайшов лише на старості. Уже півтора роки я член артілі ім. Хрущова Маневичського району. Тепер я переконався, що справжнє щастя – в дружній, спільній праці. Нині я маю корову, свиню, курей. На трудодні одержав таку кількість хліба, городини, грошей, про яку не насмілювався ніколи й мріяти.

Шкодую лише, що шостий десяток пішов мені і такі сірі, нужденні були мої молоді роки життя. Але в колгоспі я наче й помолодшав. Та не тільки моє життя таке щасливе, а всіх тих, хто став на вірний шлях колгоспний, той шлях, який вказав наш Сталін. Так спасибі ж тобі, СТаліне наш рідний, що визволив нас з неволі, що вірний шлях нам до щастя вказав.

А. Сінчук, колгоспник.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Олександр КОТИС

Коментарі