Джерело: ГолосUA

У Лондоні у 2003 році проводили розкопки навколо стародавнього римського храмового комплексу, присвяченого богу Марсу. І в канаві поряд з храмом знайшли бляшану баночку розміром 5 на 6 см. Баночку відкрили.

Археологів чекав великий сюрприз. В бляшанці виявився давній крем, вік якого 2000 років.

На кришечці, а також у вмісті баночки залишилися борозенки від пальців людини, який цим кремом користувався. Крем пах просто жахливо, але археологи були щасливі.

Інших таких настільки збережених знахідок в світі немає. Зазвичай подібні субстанції не зберігаються, тим більше в такій кількості. Але, по-перше, баночка виявилася напрочуд герметична, по-друге болотистий грунт, в якій баночка пролежала 2000 років посприяла збереженню.

Відразу ж народилося безліч припущень, а крем чи це? Може мазь для лікування ран, опіків, суглобів? А може зубна паста? А може мазь для коров'ячого вимені?

Чомусь версія про те, що це крем для обличчя пролежав 2000 років в болоті здавалася неймовірною і не особливо підтримувалася.

Але потім, субстанцію проаналізували, розібрали склад і з'ясували, що це дійсно крем для обличчя. В основі крему лежать ті ж речовини, що застосовують в косметології в даний час: тваринний жир, ймовірно коров'ячий або козячий, крохмаль і оксид олова.

Оксид олова в даному випадку - мінерал каситерит, який зустрічається в природі. Він робив крем білим і напівпрозорим.

Сам крем повинен був наносити матове покриття і підтягувати шкіру, а також надавати білий відтінок. Біла шкіра у римлян вважалася ознакою доглянутості.

Крем відтворили в лабораторії. Він виявився м'яким і ніжним.

Хто ним користувався - чоловік чи жінка не з'ясували. У Стародавньому Римі, де панував культ краси, доглядали за собою представники обох статей.

Але, однозначно, кремом користувався хтось із багатих вважають. Вчені так само припускають, що володаркою цього розкішного косметичного скарби могла бути храмова жриця кохання.

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.