107 років тому на Байковому кладовищі поховали Лесю Українку
Письменницю Лесю Українку поховали на Байковому кладовищі в Києві 8 серпня 1913 року. Похорон проходив під наглядом поліції.
Спочатку попрощатися з нею прийшли від 500-700 людей. Перед тим жандарми заборонили їм виголошувати промови і співати "Вічну пам'ять", перечитали стрічки на вінках. Заборонили й нести труну на руках і змінили попередній маршрут до цвинтаря. Влада побоювался перетворення похорону на українську національну маніфестацію, як було перед тим на похоронах композитора Миколи Лисенка.
Попереду поховального воза, вкритого живими квітами і вінками, йшло духовенство Свято-Вознесенської церкви і чоловічій хор. За возом ішли рідні письменниці й решта багатолюдної процесії, яка постійно збільшувалась. Пройшли повз будинок по вулиці Маріїнсько-Благовіщенській - тепер Саксаганського, де у матері жила Леся Українка. Перед самим цвинтарем труну підняли і понесли 6 жінок. Попереду йшли подружки письменниці, акторки Наталія Дорошенко та Валерія Пахаревська.
"Тоді кінні жандарми уставились біля входу і пропустили на цвинтар передню частину похоронного походу. Та коли перші ряди похоронних гостей були вже на цвинтарі, станули жандарми поперек входових воріт, щоб не пустити дальше тисячів учасників похорону. Та маси народу поперли з усієї сили вперед, коні розскочилися і народ хлинув густими рядами на цвинтар та уставився довкола гробу. Почалася нагробна відправа при прегарному співі хору. Вже похороння відправа скінчилася, вже сира земля вкрила домовину Великої Поетки, а хор співав ще довго, довго. Люди стояли спокійно довкола свіжої могили Лесі Українки. Так демонстрували українці проти жандармської заборони виголошувати промови на похоронах Поетки-Геройки, Борця за волю України", - згадував учасник процесії Роман Стефанович.
На могилу письменниці поклали 30 вінків з усіх куточків України, згодом люди почали розходитись.
Через туберкульоз кісток Лесі Українці доводилось багато їздити світом. Вона лікувалася в Криму і на Кавказі, у Німеччині і Швейцарії, в Італії та Єгипті. Останні роки жила в Грузії та Єгипті. Однак хвороба прогресувала, перейшла на легені і нирки. Попри тяжкі страждання жінка знаходила сили працювати. Померла 1 серпня 1913 року в грузинському містечку Сурамі.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
