Джерело: Укрінформ

В Івано-Франківському Музеї мистецтв відкрили нову експозицію

У Франківську віднедавна можна побачити роботи Гвідо Рені та інших митців доби бароко. Чотири картини італійських художників, які належали родині Андрея Шептицького, увійшли до головної експозиції Музею мистецтв Прикарпаття. Досі ці твори лежали в запасниках під грифом «копії».

 

КАРТИНИ З ПІДПИСОМ «СТУДІОН»

 

Загалом музеї стараються оновлювати свою головну експозицію кожні 5-8 років. Так сталось і в Музеї мистецтв Прикарпаття. До свого 40-річчя, яке для музейної установи є зовсім юним віком, реставратори та науковці вирішили підготувати сюрприз шанувальникам мистецтва. І він вдався, як кажуть, на всі сто відсотків. В Івано-Франківську вперше показали картини Фредеріко Бароччі «Монахиня з дитям», Франческо Тревізані «Мадонна». Поряд із ними – полотно Гвідо Рені «Се чоловік» і «Морський краєвид з фігурами» невідомого художника, які глядачі знали як копії XIX століття.

Проте нині науковці мають усі підстави стверджувати, що всі чотири картини є не копіями, а оригінальними творами італійських живописців XVI-XVIII століття, а отже – шедеврами європейського мистецтва.

«Історія цих чотирьох полотен у нашому музеї почалась у 2002 році. Їх було передано з Музею російського мистецтва міста Києва. Подібні надходження відбувались кілька разів, ймовірно, з метою підвищення мистецького рівня наших краян. Так свого часу музей поповнився творами російських митців Володимира Маковського, Семена Федорова. І ось, услід за ними, з Києва було привезено ці чотири прекрасні картини. На зворотах усіх полотен стоїть позначка «ВХ» – «врємєнноє хранєніє». Крім неї на підрамниках є написи, зроблені синьою кульковою ручкою – «Студіон». Припускаю, що свого часу це слово було підставою трактувати ці полотна як студійні повтори картин відомих представників італійської школи, адже італійською «Студіо» означає старання, навчання, майстерня художника. Тому й ставлення до цих полотен було як до копій італійських митців. Наш музей їх теж прийняв до себе як копії», – розповідає головний зберігач фондів Музею мистецтв Прикарпаття Віктор Доскалюк.

За його словами, полотна приїхали до Івано-Франківська у дуже поганому стані. Відтак, реставратори взялись за роботу, найперше – за відновлення полотна «Се чоловік». Реставрацію цього полотна здійснив Валерій Твердохліб. Уже тоді в музеї запідозрили, що мають справу не з копією, а з оригіналом високої мистецької вартості.

«Це була лише візуальна оцінка, професійну ми отримали значно пізніше», – зазначає Віктор Доскалюк.

Фахове підтвердження здогадок вдалось отримати в Києві, коли кілька картин із Музею мистецтв Прикарпаття, серед яких були «Мадонна» (тоді її називали «Марія» ) та «Монахиня з дитям» (тоді її називали «Мадонна з трояндами») було відібрано експертами для проведення реставрації у Національному науково-дослідному реставраційному центрі України. Процес відновлення полотен тривав майже три роки.

«Ще тоді художник-реставратор Олена Бондар мені зізналась, що в неї немає відчуття, що вона працює з копіями. В лабораторії центру зробили фізико-технічні дослідження цих двох полотен. Було з’ясовано, що ці твори виконані у XVII столітті. Мої сумніви в тому, що це копії, розвіювались. Я був майже впевнений, що це оригінали. Аби довести припущення, я зосередився на написі «Студіон». З’ясувалось, що це слово має ще одне тлумачення – мистецька збірка «Студіон» Студитського монастиря у Львові. Цей шлях пошуків і привів мене до висновків, що наш музей зберігає зовсім не копії італійських майстрів», – зізнається Віктор Доскалюк.

 

РОДИННИЙ МАЄТОК ШЕПТИЦЬКИХ У ПРИЛБИЧАХ

У 2015 році Музей мистецтв Прикарпаття відкривав виставку до 150-річчя від дня народження Андрея Шептицького. Тоді у Франківську презентували книгу «Українське сакральне мистецтво з колекції «Студіон»» (студити – чернечий орден, яких на Галичині підтримував Андрей Шептицький), саму колекцію зберігає Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького. Книга стала поворотним моментом для визначення ідентичності чотирьох полотен, які вважали копіями. У ній ішлося про те, що з Унівського монастиря, за офіційними документами, свого часу вивезли 118 творів мистецтва, серед яких було 25 картин західноєвропейських майстрів XVI-XVIII століть.

«Зрозуміло, що чотири полотна із нашої збірки цілком імовірно могли входити в число вищезгаданих картин. Щоб отримати додаткову інформацію з даного питання, було вирішено звернутись до автора однієї зі статей книги – головного зберігача фондів Національного музею імені Андрея Шептицького Данути Посацької. Вона люб’язно надала для ознайомлення статтю «Про долю творів західноєвропейського малярства з родинної колекції Шептицьких (на тлі подій 1939–1950 років)». У ній авторка розмістила детальний список 25-ти творів малярства та окремі їх фотографії, зроблені у 1950 році під час підготовки зазначених робіт для передавання до Києва. Ми зафіксували повну відповідність трьох світлин, які зробили у Львові 70 років тому, із зображеннями на полотнах. За офіційною резолюцією, 70 років тому ці картини мали потрапити до Музею родини Ханенків (колишня назва – Київський музей західного та східного мистецтва – авт.). Але слід цих творів загубився. Музей Ханенків їх не отримав. Більше того, з’ясувалось, що до того ці твори входили до складу мистецької колекції родини Шептицьких, яка зберігалась у родовому маєтку графа в селі Прилбичі», – розповідає Віктор Доскалюк.

Він каже, що там ці картини перебували до 1939 року. З приходом радянських військ до Львова вони опинились під загрозою. Це зрозумів Митрополит Андрей Шептицький, коли у їхньому саду поза будинком у Прилбичах енкаведисти розстріляли брата Лева з дружиною Ядвігою.

«Коли про це довідався Андрей Шептицький, він звернувся до Іларіона Свєнціцького, директора Національного музею у Львові, з проханням врятувати родинну збірку від знищення. У листі Митрополит наголошував, що його «…дім був правдивим музеєм, повним мистецьких творів великої вартости…»», – зазначає головний зберігач фондів Музею мистецтв Прикарпаття.

«Це був справді трагічний лист Митрополита до Іларіона Свєнціцького. Тоді тіла Лева Шептицького і його дружини Ядвіги лежали просто на подвір’ї, і їх ніхто не міг поховати, бо всі боялися. Їхній родинний будинок був знищений, твори високої мистецької вартості просто пропадали. Тоді Свєнціцький написав листа до Михайла Фільца, адвоката і сподвижника музейної справи у Яворові, з проханням уберегти твори мистецтва», – розповідає головний зберігач фондів Національного музею імені Андрея Шептицького у Львові Данута Посацька.

ПРИХИСТОК В УНЕВІ

За дослідженням мистецтвознавців, настанову вберегти колекцію картин у Прилбичах Михайло Фільц виконав якнайкраще. Мистецькі твори заховали в околицях Яворова. Уже під час німецької окупації картини перевезли до монастиря студитів в Уневі. Очевидно, саме тоді на їх підрамниках з’явились написи «Студіон». Наступна згадка про картини випливає лише у 1950 році, коли радянська влада звернулась до настоятеля студитського монастиря з повідомленням про вилучення творів мистецтва.

«У 1950 році всі ці твори були забрані з Унева. Але ми їх не отримували. У мене є всі документи на твори, які тоді забирали з Унева. А ще є всі 25 фотографій. Ні, картини не приїхали до нашого музею, лише наша комісія виїхала, щоб документувати в Уневі ці твори. Вони були дуже погано збережені. Це навіть видно на тих чорно-білих світлинах, які маємо. Картини везли до Києва», – розповідає Данута Посацька.

Свого часу вона навіть шукала ці картини. Каже, зверталась усюди, зокрема й до Київського музею західного і східного мистецтва (нині – Національний музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків), куди їх нібито відправили.

«Я зверталась особисто до колишнього директора Музею західного і східного мистецтва в Києві пані Виноградової, чи вони отримували ці твори. У відповідь почула здивування: «Ну що Ви? Якби ми мали такі імена, ми б себе навіть краще почували». Однозначно, ці картини туди не потрапили», – стверджує Посацька.

Нині вона припускає, що картини могли опинитись у руках людини, яка з невідомих причин приховували їх стільки років. Каже, історія досить заплутана і вимагає подальшого розслідування. Водночас, вона не виключає, що полотна у Франківську можуть бути оригінальними.

«Так, це можливо. До речі, усі твори, які Андрей Шептицький провозив з Італії, продавались. Для цього шукали клієнтів у Відні, Варшаві, Кракові, Мюнхені. Тобто ці твори купували люди, які розуміли мистецтво, а виручені кошти скеровували на розбудову Національного музею, на його утримання. Зрозуміло, що ці твори мають велику цінність, і чому вони не повернулись до нас чи до Унева – питання», – констатує Данута Посацька.

НАДЛОМАНА ВІРА І РОЗА З ВІТЕРБО

«Однозначно, мати у своєму зібранні твори європейських художників епохи бароко – це неймовірна удача. Мені не відомо, чи десь у музеях Західної України ще можна побачити полотна Гвідо Рені, Федеріко Бароччі, Франческо Тревізані. Будь-який музей світу мав би за честь експонувати їх», – переконаний Віктор Доскалюк.

Тепер він не має жодних сумнівів, що чотири картини належали до мистецької збірки родини Шептицьких, а тому взявся за дослідження історії сюжетних ліній італійських майстрів.

«Окрема історія – це картина Гвідо Рені. Її автора вважають одним із найвизначніших представників болонської школи живопису на початку XVII століття. У Болоньї митець мав власну студію та учнів. На його манеру творчості великий вплив мали Рафаель і Караваджо (основоположник європейського реалістичного живопису XVI століття – авт.). Академічна манера виконання твору «Се чоловік» та зорієнтованість майстра на зрілу барокову традицію подають фігуру Христа вертикально закомпонованою. На полотні добре освітлений оголений торс виразно контрастує на темному тлі. Увінчана терновим вінцем голова Христа злегка закинута назад, очі звернені догори, руки покладені одна на одну та зв’язані мотузкою. У правій руці Христос тримає надломлену очеретину, яка символізує слабкість віри, її надломленість», – говорить головний зберігач музею.

Сюжет картини «Монахиня з дитям» Федеріко Бароччі мистецтвознавці часто пов’язують зі Святою Розою Лімською, ревною католичкою з Латинської Америки. Та в Музеї мистецтв Прикарпаття цю версію відкидають.

«Пов’язувати зображення монахині зі святою Розою Лімською на полотні, що зберігає наш музей, хибно. Знаємо, що її канонізація відбулась у 1671 році, а Бароччі відійшов у вічність у 1612-му. Моя версія – на картині зображено Святу Розу з італійського містечка Вітербо. Воно розташоване зовсім близько до того місця, де жив і працював Бароччі. До речі, для цього художника притаманна особлива м’якість світло-тіньових переходів. Свого часу Бароччі порівнював колорит із музикою», – зауважує Віктор Доскалюк.

«Мадонну» Франческо Тревізані довгий час вважали фрагментом великого твору. Нині ж цю версію повністю заперечують. Адже художник, окрім творів сакральної тематики, створив багато портретів, серед яких були особи королівських родин Мадрида, Відня, Мюнхена. Тому цілком імовірно, що портрет Мадонни належить до його творчого доробку.

Найбільше загадок нині виникло навколо картини невідомого автора «Морський пейзаж з фігурами».

«До нас ця картина прибула дубльованою на інше полотно. Неналежне зберігання і вік твору призвели до того, що фарбовий шар втратив свою колористичну звучність. Її вдалося відновити під час реставрації. У нижній частині полотна був великий прорив, надірвані краї. Якщо внизу картини і містився свого часу підпис автора, то він утрачений. Краєвид тут досить цікавий. Припускаю, що сюжет міг бути пов’язаний з історією нападу турецьких військ на Мальту. Це – одна з версій», – розповідає Віктор Доскалюк.

Він каже, що робота над пошуком історії твору ще триває. А поки що Музей мистецтв Прикарпаття вдячний отцю Архікатедрального Собору Святого Воскресіння УГКЦ Юрію Новицькому, який допоміг чудово обрамити геніальні творіння Бароччі та Тревізані для експозиції, яку вже називають в Івано-Франківську сенсаційною.

«Якщо до Львова їдуть дивитись на творчість Жоржа де Латура (французький живописець з Лотарингії – авт.), то тепер у Франківську можна побачити Гвідо Рені та інших митців доби бароко», – гордо додає Віктор Доскалюк.

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.